«Я досі не вірю». Орден на «Мужність» посмертно вручили родинам Гримака та Ясінського

У День Збройних сил України двом родинам Героїв посмертно вручили орден «За мужність» III ступеня. У залі Омельницької сільської ради зібралися батьки, дружини, діти та рідні загиблих захисників Романа Гримака та Вадима Ясінського. Ордени вручив голова Омельницької територіальної громади Андрій Пирог разом з начальником групи морально-психологічного забезпечення Кременчуцького РТЦК та СП Юрієм Сергеєвим.

Солдат Роман Гримак та сержант Вадим Ясінський односельці, друзі та бойові побратими. Вони разом служили у 24 окремої механізованої бригади імені Короля Данила. Й загинули в один день під час бойового завдання.

Рідні розповіли, що на рідну землю тіла загиблих захисників привіз селищний голова.

Ордени вручені за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, відповідно до Указу Президента України від 3-го червня 2022 року №390. Ордени передали дружинам військовослужбовців — Марині Гримак та Вікторії Ясінській.

Батько Романа розповів, що хлопець з дитинства був непосидючим. На війну пішов добровольцем, щоб захистити свою родину та батьківщину.  

— З дитинства був бешкетником та непосидючим, завжди прагнув дізнатися щось нове. Дуже любив метал. Останнім часом робив неймовірні речі. Був хорошим сім’янином: двоє хлопців у нього та дружина.

Я також учасником бойових дій — 2 роки та 9 місяців прослужив в Афганістані. Він цікавився у мене як себе вести у бойових діях. Й вирішив сам піти — добровольцем.

Він у жовтні підписав контракт і прослужив пів року. До цього 1,5 року служив під Києвом строкову службу.

У квітні? хлопці потрапили під обстріл. Їхали на бойове завдання. І весь екіпаж, 4 людини… загинули.

Це велике горе, яке не передати словами. Я досі не вірю. Вони Герої, захищали нас, нашу батьківщину. Воно ніколи не забудеться. Воно притихає, а потім як нахлине.

Роман Юрійович Гримак народився 3-го лютого 1978 року. З 1996 до 1998 року проходив строкову служби в лавах Збройних сил України у Києві. Військова спеціальність — старший оператор. У жовтні 2021 року пішов служити за контрактом механіком-водієм 24 окремої механізованої бригади імені Короля Данила.

Останніми словами, які Роман сказав дружині перед походом на війну: «Хто, як не я!».

Мама Вадима Ясінського розповіла «Кременчуцькому Телеграфу», що хлопчина виріс у багатодітній родині е було  дітей. Вадим піклувався спочатку про своїх братів та сестер, а після одруження разом з дружиною виховували сина Іллю.

— З дитинства він був зібраний. Любив конструктори та сім’ю. У дитинстві старша сестричка Марина у школу йому носила котлети в кишенях. Старша за нього на рік. Дуже дружні були.

У 18 років одружився й 15 років з дружиною прожили разом. Народився Іллюшка.

Любив зварювання, любив займатися домашніми справами. Хазяйновитий хлопчик. Стриманий. Розсудливий.

Він дуже не розповідав про військову службу, коли його забрали під час 6 хвилі мобілізації.

Завжди допомагав, ні в чому не відмовляв. Дуже нам його не вистачає.

Вадим Миколайович Ясінський народився 25 лютого 1983 року в селі Омельник. Після школи Вадим виконав свій конституційний обов’язок, несучи строкову службу з 2002 до 2004 року. З початком російсько-української війни, його у 2015 році призвали до лав Збройних сил України, де він з 2016 до 2017 року боронив незалежність на сході країни. У квітні 2021 року Вадим знову відправився захищати незалежність України. Сержант Вадим Ясінський служив командиром гармати 24 окремої механізованої бригади імені Короля Данила.