«Нинішній чемпіонат України — особливий», — хокеїст «Кременчука» та збірної Денис Матусевич

До лав національної збірної він приїхав у статусі найрезультативнішого оборонця національного чемпіонату. В 14 матчах за «Кременчук» Денис Матусевич закинув 3 шайби й віддав 17 результативних передач. При цьому хокеїст відзначився дуже красивим голом в передостанньому напередодні міжнародної паузи й одному з ключових у внутрішньому календарі поєдинку проти «Сокола». Матусевич вразив ворота Савви Сердюка ефектним кидком у верхній кут від синьої лінії. Пресаташе Федерації хокею України Іван Вербицький поспілкувався з кременчужанином, який виступає за рідний клуб. 

— Денисе, то найкрасивіший гол у вашій кар’єрі? — запитую на початку цього інтерв’ю.

— Ні, найкрасивіший ще попереду. А з тих, що вже забивав — один із найкрасивіших. Схожі шайби вже закидав. Це ще треба, щоб пощастило так влучно пробити. Зауважу, що там, мабуть, мені допоміг рикошет. У ворота шайба залетіла від плеча гравця суперників.

— Протистояння «Кременчука» з «Соколом» зазвичай дуже принципові. В роздягальню збірної емоції від того матчу перенеслися?

— У збірній в нас традиційно гарний мікроклімат. Усі прибувають сюди на позитиві, залишаючи клубні справи вдома. Можемо, згадавши якісь моменти, пожартувати. Але суперечок через старі матчі не виникає.

— Зовні виглядало, що навантаження, які дав тренерський штаб збірної під час збору в Палаці спорту далися нелегко навіть тим хокеїстам, які мають багато ігрової практики…

— Протягом п’яти днів у Києві ми працювали неповним складом, адже частина гравців приєднається до команди у Польщі. Мали багато льодової підготовки — по дві години щодня. Після того — зал. Виснажлива робота. Але потрібна, бо попереду в нас три непростих матчі. Треба багато сил, щоб достойно виглядати в протистояннях з французами та поляками.

— Вже знаєте, хто буде вашим партнером за парою оборонців у Марселі?

— У Києві тренери приглядалися до різних поєднань, але, мабуть, у Франції знову виставлять нас із Пилипом Пангеловим-Юлдашевим. Ми з Пилипом швидко зігралися. Він досвідченіший за мене, підказує, коли я граю не так. Граємо, мов рідні.

— Не так давно ви грали одне проти одного, коли «Кременчук» зійшовся з «Унією» в Континентальному кубку…

— На льоду не звертаєш уваги, проти кого граєш. Концентруєшся на виконанні тренерського завдання. Звісно, виступ на Континентальному кубку не потішив. Перед нами стояло завдання вийти з групи. Ми його провалили. Наша команда виявилася трохи неготовою до тих швидкостей, на яких діяли наші суперники. Хоча ніби й розуміли, куди їдемо і чого чекати. Проте в «Нітрі», «Унії» та «Азіаґо» зібрані швидші, майстровитіші хлопці. Вони були об’єктивно сильнішими за нас.

— Якою була реакція на невдачу від керівництва клубу і тренерського штабу?

— Санкцій не було. Керівництво теж розуміє, куди ми поїхали. Дива не трапилося, хоча ми й ставили максимальні завдання і намагалися втілити свої задуми. Не вийшло. Звісно, наші помилки теж відіграли свою роль, але загалом програли тому, що суперники сильніші.

— Між рівнем Континентального кубка і національного чемпіонату контраст великий?

— Дуже. Треба враховувати, що нинішній чемпіонат України — особливий. Через війну наші команди не можуть запрошувати легіонерів, а чимало досвідчених українських хокеїстів роз’їхалися в закордонні клуби. Як наслідок, команди вкомплектовані великою кількістю молодих гравців, які лише звикають до дорослого хокею, набираються досвіду. Люди на початку року ще виступали серед юніорів. Тепер вони раптово перейшли в дорослий хокей. На адаптацію потрібен час.

— Проте ви — гравець національної збірної. Як за нинішніх умов підтримувати той ігровий рівень, який дозволятиме отримувати виклики з першої команди країни надалі?

— Якщо бракує тої практики, яку отримуєш під час регулярних тренувань і матчів національного чемпіонату, треба працювати додатково, приділяти більше уваги підготовці в залі. Іншого виходу немає. І очікувати на виклики зі збірної. Тут рівень найвищий. У збірній розумієш, до чого треба прагнути, щоб не знизити до себе вимог.

— Ваш партнер за парою оборонців у «Кременчуку» — 42-річний Денис Ісаєнко. Цікаво, що він брав участь у матчі проти збірної Франції у 2007-му, коли Україні вдалося перемогти нашого найближчого суперника (4:1) в останнє…

— Зателефоную Денисові, може, поділиться таємницею (усміхається). Ісаєнко — дуже весела людина. Так, між нами є різниця у віці, але при цьому спільну мову нам знаходити не складно. У швидкості Денис іноді може поступатися, але компенсує цю ваду завдяки високому ігровому IQ. Справжнє задоволення мати такого партнера. На льоду Ісаєнко — зважений, сумлінно виконує те, що від нього вимагає тренер. Він підказує молодшим гравцям. Але в спокійній формі, нікого не сварить.

— Рівно рік тому збірна України грала з найближчими суперниками — командами Франції та Польщі — на Різдвяному турнірі в польському Битомі. Тоді наша команда з вами в складі двічі поступилася. Які висновки зробили з тих матчів у світлі майбутніх протистоянь?

— Франція сповідує дуже швидкий хокей. До високого темпу треба бути готовим з перших секунд зустрічі. А матчі з Польщею, як завжди наголошують наші тренери — то дербі. Зі всіма похідними. Треба бути готовим до жорсткої боротьби та нав’язувати її зі свого боку. Я особисто маю досвід перемоги над збірною Польщі на рівні молодіжної збірної. То коли ми перемогли поляків під час домашнього чемпіонату світу U20 у 2019 році. Тепер настав час вигравати на дорослому рівні. Навесні, під час чемпіонату світу ми мали всі шанси виграти в сусідів. Тоді нам трохи не поталанило і програли в серії післяматчевих кидків. Польща — швидка команда з високим хокейним інтелектом. Проте весняний матч показав, що ми здатні перемагати поляків.

— Матчі Турніру трьох націй відбуватимуться в Марселі, місті нехокейному, одному з найкрасивіших у Франції. Доводилося там бувати раніше?

— Ні. Хотілося б, звісно, трохи ознайомитися з містом. Але не знаю, чи буде на це час. Багато залежатиме від того, де розташовані готель і ковзанка. Якщо ближче до центру, порту чи інших пам’ятних місць, то, звісно, прогуляюся. Графік у нас буде насичений: матчі — три дні поспіль. Не знаю, чи залишиться час на прогулянки. Бо ж між матчами треба відпочивати, відновлюватися.

— Наприкінці нинішнього року на вас очікує ще один пам’ятний виїзд, причому подвійний: спершу в рамках турне у Канаду, а потім — зимова Універсіада в американському Лейк-Плесиді.

— Ніколи раніше не бував у Північній Америці, не маю досвіду матчів ні проти канадців, ні проти американців. Для мене то буде особлива в усіх розуміннях подія. Дуже сподіваюся, що зможу заслужити довіру тренерів і потраплю до складу. Зроблю все від мене залежне, щоб Україна виглядала достойно як під час турне Канадою, так і на Універсіаді. Можу лише здогадуватися, як грають ці команди. Матчі НХЛ дивлюся постійно, думаю, стиль наших суперників буде схожим.

— І схожим на «Кременчук», який сповідує непритаманний для більшості українських команд силовий стиль?

— Можливо. Деякі хлопці з нашої команди раніше виступали в Північній Америці. Вони відзначають, що там швидший хокей. І дуже жорсткий. Люди постійно грають у тіло.

— Денисе, наскільки непросто вам концентруватися на хокеї з розумінням, що триває війна, всі українські міста регулярно обстрілюються, а матчі та тренування регулярно зриваються через повітряні тривоги?

— Матчі та тренування якраз дозволяють відволіктися. Хоча, звісно, зовсім абстрагуватися неможливо. Всі ми хвилюємося. І розуміємо, що можемо грати, бо хлопці там на передовій стримують ворога. Звичайно, в наших умовах займатися хокеєм легше, виступаючи за кордоном. Але права на виїзд не отримав, тому нині всі мої думки пов’язані з «Кременчуком» і збірною України.