«28 липня нас підірвали — теракт в Оленівці»: захисник «Азовсталі» Кирило Масалітін

Кирило Масалітін з позивним «Масло» народився і виріс у Горішніх Плавнях. З початком агресії росії військовий став на захист України. На початку 2022 року боронив Маріуполь та «Азовсталь». Як повідомляє видання ГОК ТВ, захисник Кирило Масалітін зустрівся зі школярами й розповів про дитинство, юність та військовий шлях. Далі розмова пройшла у форматі «питання - відповідь».

За словами Кирила, він навчався у школі №3 та займався боротьбою. Закінчив Дніпропетровський гірничий університет, брав участь у Революції Гідності.

- Колись мені тренер з дзюдо привіз кімоно, яке замовляв зі змагань, на якому на плечах були прапори країни-агресора, на той момент росія ще не була країною-агресором. Це був десь 8 клас. Я їх ще тоді позрізав, не знаю чому. Але я живу в Україні та виступаю за Україну.

У 2014 році з початку російсько-української війни взимку Кирило разом з другом закінчили зимову сесію на 4 курсі і вступив до лав полку «Азов».

- Який для Вас був найважчий моральний момент за увесь час?

- Ви знаєте, чим закінчилася оборона Маріуполя. Нам був даний наказ виходити на тимчасове утримання до країни-агресора. Ми здавалися у полон, але за наказом вищого керівництва. Це був досить складний момент, який необхідно було прийняти, бо ми не розуміли, що буде далі.

Й знаходження у полоні... Перші місяць-півтори, коли ти кожен день чекаєш, що вас поміняють, що повернетеся додому — оце складний момент.

- Після завершення війни плануєте продовжити свою військову службу?

- Дуже складне питання. По-перше, війна має завершитися нашою перемогою. Це само самою. По-друге, я планував у 2021 році звільнятися, але мене відмовили й перевели в інший підрозділ і на іншу посаду. Не знаю... З одного боку хотів після завершення війни звільнитися, але я не знаю, можливо, буду корисний у Збройних Силах України ще чимось.

- Що першим зробите після перемоги?

- Поїду в Маріуполь.

- Що було з Вами у полоні? Які були умови?

- Жахливі. Насправді до кінця липня було більш-менш нормально. Як нормально... Годували і то добре. Не знущалися. Перший місяць було нормально. Далі кожен місяць змінювалася зміна, яка нас охороняла, й вона була російською. 27 липня нас – 200 осіб – перевели на інше місце і 28 липня нас підірвали — теракт в Оленівці. Загалом 5 тижнів провів у Донецькій лікарні. Нас лікували умовно, але дістали уламки, вирізали частину кишківника.

Коли ми знову повернулися з Донецька в Оленівку у табір, то умови були набагато гірші. Цей місяць заїхала нова зміна наглядачів, то з ними було набагато важче. Комусь щастило більше, комусь менше.

Годували три рази на день: зранку каша, в обід щі, прям щі — квашена капуста з картоплею, а ввечері «каша з дельфінами», вона з рибою була. Кожен вечір була каша з рибою. Це був жах для тих хлопців, які не їли рибу. Ми їм обмінювали хліб на кашу.

У мене друг не їв кашу з рибою, то він свою порцію віддавав мені, а я йому свій шматок хліба.

На початку від них ще заходила якась гуманітарна допомога: зубна паста, станки для гоління, туалетний папір, а вже 2 вересня, коли приїхав знову в Оленівку, то нічого вже не було.