У Кременчуці попрощалися із солдатом Віталієм Личманенком

– Дружина була проти, аби Віталій йшов на війну, та він зі словами: «Я йду, аби ти тут спокійно жила!» відправився до нашого військкомату. До війни займався греко-римською боротьбою, був кандидатом в майстри спорту, капітаном КВК, позитивною людиною. Завжди усміхався. Залишилися батьки, дружина та донька», – розповів військовий із позивним «Зоряний».

– Він прийшов навчатися на базі 9-х класів за професією електромонтер електрообладнання й устаткування. Пройшов успішні випробовування і це перша наша група, на якій проліцензували, протестували нову професію «Електромеханік засобів автоматики й приладів технологічного устаткування». Мені Віталій запам’ятався відразу світлою людиною – світлий за кольором волосся, світлий за обличчям, світлий за поглядом. Такий справедливий патріот, який чітко розставляв все на свої місця, якщо десь було щось не так. Ще з впевненістю можу сказати, що це один із найталановитіших наших випускників, який навчався на той час. Взагалі, у всіх хлопців цієї групи була велика жага до знань. У той період – 1993-1994 рік, коли почали працювати на основі Міжурядової угоди з німецькою стороною щодо створення на базі нашого училища «Модельного центру підготовки фахівців автомобільної промисловості», то такі хлопці, як Віталій (їх 5 учнів), навчали нас тому, що їм дали німецькі фахівці. Віталій завжди буде в наших серцях, як патріот, як людина, впевнена в собі і яка знала, що робить для своєї сім’ї, держави України, для закладу, в якому навчався», – пригадав директор ВПУ №7, Микола Несен.

«Він був відповідальний, дуже його поважали в колективі. Наш Лідер, заводила. У пам’яті залишилось лише хороше. Людина з великої літери «Л». Те, що він пішов на фронт, характеризує його, як відповідальну людину. Втрата не лише для нас, а для всього міста», - говорять одногрупники, Владислав Мирний, Валентин Медвєдєв, Юрій Щукін, Сергій Дудка.