«Звільняв Херсон, але загинув біля Кремінної»: Кременчук попрощався з 27-річним воїном Микитою «Кос» Клєцковим

Сьогодні, 30 січня, у Міському палаці культури попрощалися з військовим Микитою Клєцковим із позивним «Кос», який загинув 8 січня при обороні Луганщини. 27-річний кременчужанин мріяв стати військовим й боронив незалежність України до останнього подиху.

Після загибелі тіло Микити кремували в Одесі, а потім доставили до нашого міста, щоб поховати з військовими почестями. 

Микита Олегович Клєцков (4 липня 1995 р.н. - 8 січня 2023 р.). Микита навчався у школі №18 та 27. Закінчив навчальний курс Кременчуцького професійно-технічного училища №22 (сьогодні структурна частина підрозділу ПТУ №26). Проходив службу в батальйоні почесної варти, церемоніальному підрозділі українського Президентського полку (наразі бригада - ред.). Потім був військовим десантно-штурмових військ. Неодноразово захищав Україну з початку російсько-української війни.

Військовий восени 2022 року отримав поранення, а потім повернувся на фронт до своїх побратимів, яких він не зміг залишити. Він казав: «Мої побратими мене чекають!». Загинув внаслідок артилерійського обстрілу російських окупаційних військ. Отримав поранення несумісне з життям поблизу населеного пункту Кремінна (Луганська обл.) під час виконання завдань пов’язаних з захистом Батьківщини.

Він загинув 8 січня поблизу населеного пункту Кремінна Луганської області.  

У Міському палаці культури зібралися друзі, близькі, кохана дівчина, тітка, двоюрідна сестра, однокласники та представники міської влади. Мати, на жаль, не змогла приїхати з Одеси.

Артем Ряса розповів, що знав Микиту з самого дитинства, адже він племінник його хресної. Він сказав, що поруч з Микитою відчував себе впевненим, а його спілкування з братом захоплювало. Його життя лише почалося налагоджуватися, познайомився з дівчиною з якою були спільні теми, серед яких любов до тварин. Саме фотографія, яку взяли на прощання, це фото, яке Микита надіслав особисто своїй коханій.

- Микита – світла людина. Як то кажуть, по воді не ходив, але його справжність була в тому, що він говорив про що думає і робив, що хотів.

Власне, те що він пішов на війну, то був свідомий вибір – все життя марив бути військовим, він хотів бути мужнім. Власне спочатку пішов у президентський полк, був у почесній варті. Потім вирішив стати десантником. Пройшов шлях в зоні АТО/ООС, а коли почалася повномасштабна війна, то не всім говорив, що відправився воювати, щоб не ранити близьких.

Коли приходив з фронтів, то йому завжди говорили, що може досить. Адже, коли прийшов останнього разу, то мав серйозне поранення, але він категорично відмовився, сказав, що не може й бути мови.

Власне чому у нього був такий вибір. По-перше, він любив Україну, а по друге – любив побратимів і не міг вчинити інакше.

Микита був у першій хвилі, яка звільняла Херсон. Він коли звільнив одразу пішов далі воювати. Він не зупинився на Херсоні, а пішов далі. Він звільняв Херсон, але загинув біля Кремінної.

Так склалося, що у нього були конфлікти із деякими членами родини, щодо того, що йти на фронт, ідеологічно не підтримували це питання. Але він твердо наполягав на тому, аби відстоювати рідний край. Це людина була справжня, весела, кмітлива. Поруч з ним ти відчував впевненість у собі, - розповів друг Артем.

Попрощавшись у палаці автоколона вирушила до Свято-Миколаївського собору, де відбулася панахида за загиблим. Далі під залп військового салюту тіло Микити Клєцкова придали землі на Свіштовському кладовищі на Алеї Слави. Тепер він разом з іншими захисниками України назавжди залишилися у строю. 

У Микити Клєцкова залишилася мати та кохана дівчина.