«Завжди рвався у бій»: Кременчук попрощався з воїном Сергієм Слюсаревим, який боронив Маріуполь

Сьогодні, 1 лютого, у Міському палаці культури попрощалися з азовцем Сергієм Слюсаревим. Нацгвардієць до останнього подиху боронив Маріуполь й загинув 20 травня 2022 року. Довгий час чоловік вважався безвісти зниклим, й рідні та близькі до останнього сподівалися, що Сергій повернеться додому.

Церемонія прощання відбулася у палаці культури, де труну у вигляді корабля огорнув синьо-жовтий стяг, обабіч стояв караул з азовців, які тримали стяги. Мати з батьком, схилившись над домовиною, прощалися зі своїм синочком.

Сергій Володимирович Слюсарев народився 24 жовтня 1994 року. Закінчив 8 школу на Молодіжному. Сергій Слюсарев захищав Україну від російської військової агресії з 2014 року. Був головним сержантом, помічником гранатометника 3-го відділення 1-го взводу оперативного призначення 2-ї роти оперативного призначення 2-го батальйону оперативного призначення окремого загону спеціального призначення «Азов», військової частини А-3057. Загинув 20 травня 2022 року на Донеччині, захищаючи Маріуполь.

Однокласники та перша вчителька розповіли, що до останнього вірили, що Сергій у полоні й повернеться додому.

Після закінчення школи Сергій підписав контракт з військовою частиною Нацгвардії 3059, яка базується у Кременчуці. Один із побратимів-нацгвардійців розповів, що робив останні кроки з Сергієм перед тим, як він перейшов до Маріуполя. Сергія називали «Слюсар», коли перевівся до Азова, то на жаль не знають, який позивний він отримав.

— З Сергієм разом проходили контрактну службу, з 2017 року дуже добре його знав. Це була ввічлива, винахідлива людина. Завжди рвався у бій. У нього було бажання захищати державу.

Сергія Слюсарева добре знав із 2017 року. Ми разом проходили службу. Це був ввічливий, винахідливий хлопець. Завжди рвався в бій. Було бажання захищати державу. Останні його кроки в цій частині (у Кременчуці - ред.) ми пройшли разом, проводячи курси молодого бійця. Запам’ятався взводу, ми будемо згадувати Сергія до кінця днів, поки не переможемо наволоч російську.

Ми пройшли АТО/ООС, безпосередньо разом служили та несли службу на блокпостах. У 2017 році познайомився з ним, коли перейшов у цю частину, а він служив з 2014 року. Коли була перша агресія у 2014 році він виявив бажання, пішов служити строкову службу. Як справжній фахівець — підписав контракт, і далі разом проходили службу за контрактом.

Загинув Сергій ще у травні, але до минулого тижня всі вважали, що живий, у полоні. Дуже сподівалися... Вони всі за це понесуть відповідальність, ми їх притягнемо до відповідальності, — розповів військовослужбовець із позивним «Зеро».

Ледь стримуючи сльози кохана Сергія Наталія розповіла журналістам, що хлопець мріяв вступити до Азову, й наприкінці року його мрія здійснилася.

- Сергія знала з 2014 року, коли він перший раз поїхав в АТО, був в районі Дебальцевого. Ми спілкувались телефоном. Потім він приїхав і ми протягом 7 років дружили. Наша дружба переросла в щось більше, ми зустрічались. У мене є дитина. Сергій любив безкінечно мого сина, і син безмежно любив Сергія. Хотів, щоб Сергій став батьком.

Все життя служив у Нацгвардії й все життя мріяв потрапити до «Азову». Вважав, що служба в «Азові» – найелітніша. Казав, що найкраще, що вмію в житті – захищати Батьківщину. Прагнув потрапити туди. Він не з першого разу потрапив. Два чи три рази здавав фізо й інші екзамени. А якось прийшов до мене на роботу, я тоді працювала в «Амсторі» (перед новим 2022 роком) і каже. «Мене взяли в Азов і я їду». Відповіла, що він великий молодець, адже досяг своєї мети. Він служив, все було добре.

А 23 лютого 2022 року написав, що щось трапилось, нам кажуть збиратися, бо буде виїзд. Він був кулеметником. Ми з ним тримали зв'язок щодня, навіть коли був на виїзді, захищаючи Маріуполь. Написав 2 березня останній раз, о 10 ранку написав, я о 15 відписала, але відповіді більше не було. Від його командира та побратимів дізналася, що він отримав кульові поранення ніг і його мали госпіталізувати. 15 березня він востаннє подзвонив батькам й сказав, що з ним все добре і більше не виходив на зв'язок. Він був душею компанії, — розповіла Наталія.

Схилившись на одне коліно, кременчужани утворили живий коридор. Далі автоколона вирушила до Свято-Миколаївського собору, де відбулася панахида. Поховали Героя на Алеї Слави Свіштовського цвинтаря, де спочивають полеглі захисники України.