«Матч не зміг дивитися, лише чув, що там відбувається»: хокеїст «Кременчука» Денис Матусевич

Оборонець хокейного клубу «Кременчук» Денис Матусевич поступово відновлюється після отриманої травми, яку отримав місяць назад під час турне Канадою. У ніч з 9 на 10 січня збірна України з хокею в рамках свого турне Канадою перемогла команду університету Манітоби. У заключному матчі Денис Матусевич відзначився не лише закинутою шайбою та асистом, а й серйозною травмою — перелом гомілки. На 4 хв третього періоду Денис у боротьбі з суперником отримав пошкодження. Хокеїст залишив майданчик з допомогою партнерів, і його тут же забрала швидка. За кілька днів Денис повернувся до Кременчука й вперше у житті дивився на матч ХК «Кременчук», як глядач.

— Вперше дивлюся матч «Кременчука» ось так з трибун. Скучив за грою, — зізнався Денис.

— Будеш підтримувати команду з трибун?

— Так.

Денис кожного матчу підтримує команду з трибун й після гри заходить до роздягальні, щоб підтримати хлопців.

За цей місяць спортсмен вже ходить без милиць, самотужки пересувається та навіть підіймається на 7 поверх, коли вимикають електроенергію. Дивитися хокей з трибун для нього досить не звично, навіть під час спілкування, він весь час споглядав на хлопців, які проводили тренування, захопливо проводив їх поглядом, коли вони створювали небезпечні моменти та забивали голи.

— У третьому періоді була боротьба за шайбу, намагався вибити ногою вперед. Я стояв на лівій нозі, вона була опорною, і мене ззаду підштовхнули, впав на другу ногу і зламав.

Мені зробили операцію. Вставили 4 болти: два під коліном та два над гомілкостопом й спиця по середині кістки. Повне відновлення до року, а на сам лід можна пробувати виходити коли зросте кістка — 3-4,5 місяці, — розповів Денис про те, як отримав травму.

— Денисе, ти всю ніч провів у лікарні?

— Мене під час матчу забрала швидка, провів ніч з накладеною шиною, щоб не ворушив ногою, а після обіду зробили операцію.

— Про результат матчу дізнавався з інтернету?

— Ні. Під час гри сидів недалеко, відійшов десь на метр-два від льоду, сів і не зміг ворушитися. Матч не зміг дивитися, лише чув, що там відбувається. Чув як ми пропустили та забили. Й знав, що виграли.

— Чи є різниця в медичному обслуговуванні в Україні та Канаді?

— Не знаю, мені не доводилося лікуватися. Були лише незначні травми. Думаю нічим не відрізняються.

— Як проходить твоя реабілітація?

— Мені необхідно, щоб нога звикала до металу, розробляти ногу, пити ліки.

— Денисе, ти раніше був у Канаді? Що запам'яталося найбільше?

— Вперше був у Канаді. Запам'яталося тим, що дуже холодно й самі матчі НХЛ (Національна Хокейна Ліга). Матчі НХЛ — це те до чого має прагнути кожен.

— Щоб ти побажав дітям, які хочуть потрапити в НХЛ? На що необхідно звернути увагу вже зараз?

— Їхати в інші країни. Тренуватися у професіоналів, якісно та чесно. Тут не навчають тому, чого навчають за кордоном. Наприклад, у нас не навчають класно кататися. У нас в команді класно катаються лише пару хокеїстів. А там добре катаються усі. Мак-Девід, не напрягається, лише робить крок і все. Там навіть по іншому ставляться до хокею.

Ми йшли до магазину і люди нам сигналили — вони бачили, що ми йшли у куртках з символікою України. Кожен нам сигналив, знав, що у нас завтра гра. Ми грали як вдома.

— Яка з ігор запам'яталася тобі найбільше?

— Остання. Там відбулося все: забив, віддав пас, жахливо, але віддав пас зі 100 рикошетами. Травма. Багато глядачів на арени приходило підтримувати. Ми грали неначе вдома з українськими прапорами. Арена НХЛ — дуже запам'ятовується, у неї дуже великі трибуни, місткість близько 13 тисяч.

— Чи був на вас психологічний тиск коли грали на таких аренах при заповнених трибунах, адже останні кілька років в Україні обмежена кількість глядачів, спочатку через пандемію коронавірусу, а потім через воєнний стан?

— Спочатку перші 5 хвилин відчували, а далі «пірнаєш» у гру і спокійно граєш та отримуєш задоволення.

— Тренерський штаб оговорював цей момент з вами перед грою? Або можливо ви самі між собою проговорювали?

— Оговорювали, що на початку може когось трясти, хтось злякатися, але думаю, що цього ні в кого не було. Навпаки намагалися отримати задоволення. Адже у більшості це останній шанс матч на арені НХЛ, хотілося його запам'ятати.

— Вболівальники вас підтримували?

— Так, протягом усіх чотирьох ігор. У нас були фотосесії після ігор, автографи давали, спілкувалися. Питали хто і звідки, та як їх рідні. Й трохи розповідали про себе й чим займаються.

— Ти з Глібом Кривошапкіним майже всі ігри зіграв в одній п'ятірці. Чи легко грати за збірну, коли поруч одноклубник про якого ти майже все знаєш, чи для тебе немає різниці пліч-о-пліч з ким грати?

— Мені немає різниці. Ми з Глібом нормально спілкуємося, хороші друзі, приємно грати з другом. Можемо один над одним пожартувати. Не буду говорити як саме, Гліб знає:))

— На твою думку, чи важливо зараз під час воєнного стану проводити матчі збірної України за кордоном?

— Так, в першу чергу, це практика для хокеїстів. Привернення уваги до України також важливе. Необхідно вкладатися в український хокей, адже нікого немає крім нас. Наше керівництво Федерації хокею України на матчах розповідало, що необхідно вкладатися у розвиток українського хокею. Ми також намагалися, хто добре знає англійську — давали інтерв'ю. В основному всі їхали грати та показувати результат та досягати цілей.

— На твою думку, український хокей багато втратив з початку повномасштабної війни?

— Сила в чемпіонаті впала, адже немає легіонерів. Необов'язково, що це повинні були бути росіяни, але необхідна конкуренція. Ще й чемпіонат став досить молодим. Є хлопці, яким ще немає 18 років. Вони ще вчора грали дітьми, а сьогодні виходять грати за гроші, думаю для них це незвично.

— Багато українських гравців виїхали за кордон і отримують практику в іноземних клубах. Ти грав і в молодіжці і в дорослій команді, є з чим порівнювати. На сьогодні відчувається на практиці, що наші хлопці отримують хороший досвід закордоном?

— У збірній приємно грати й абстрагуватися на деякий час від чемпіонату. У тебе з'являється нове ігрове мислення, обмінюєшся досвідом з гравцями, які грають в інших країнах. І так потихеньку ростеш.

КОРОТКО ПРО:

— Улюблені команди за які вболіваєш?

— НХЛ дивлюся, але улюбленої команди немає.

— У дитинстві був хокеїст на якого ти рівнявся?

— Ні. Зараз з’їздив у Канаду та подивився Мак-Девіда — надлюдина. (Коннор Мак-Девід канадський хокеїст, гравець команди НХЛ Едмонтон Ойлерз. Володар золотої нагороди та звання MVP чемпіонату світу серед юніорів 2013 року, а також трофею Гарта). У нього хороше катання, у нього в кожній зміні гольові моменти. Загалом нереальний.

— Улюблена страва?

— Паста карбонара, яку готує кохана.

— Яка твоя мрія?

— Зіграти в НХЛ.

— Як зустріли Новий рік?

— В автобусі. У нас це була десь 16 година. Подивилися звернення президента, привітав своїх телефоном й лягли спати в автобусі.