«Війна не має стати буденністю», — хокеїст «Кременчука» Гліб Крівошапкін

Нападник хокейного клубу Кременчук та один із лідерів збірної України Гліб Крівошапкін розповів про тур команди U-25 Канадою, виступи синьо-жовтих на Зимовій універсіаді-2023, заклики про допомогу у війні проти росії, чемпіонат України та майбутню світову першість. Інтерв'ю зі спортсменом записало видання СпортАрена.

«Маємо хорошу команду, амбіції, правильні цілі. Тепер залишається лише разом працювати на результат»

— Кременчук для вас не чужий клуб (Гліб грав там у сезонах 2017/2018 та 2018/2019). Одразу прийняли пропозицію містян, чи розглядали інші варіанти?

— Майже одразу. До неї розглядав інші варіанти, але з ними нічого не вийшло. Спочатку приїхав на навчально-тренувальний збір з командою, після чого вже приймав рішення. Як результат, підписав контракт.

Це було правильне рішення, у нас непоганий колектив, майже усіх знав. По ходу сезону всі спрацювались, то ж в результаті маємо хорошу команду, амбіції, правильні цілі. Тепер залишається лише разом працювати на результат.

— У команді два ветерани — Денис Ісаєнко та Артем Гніденко. Як вам грати разом із ними?

— Вони, якщо можна так сказати, дуже якісні ветерани. Багато грали свого часу як і в регулярних чемпіонатах, так і за національну команду. З Денисом Ісаєнком я вже працював як з тренером теж у Кременчуці, тому зараз це дуже цікавий досвід працювати з ним як із партнером по команді ще й в одній ланці. З Артемом Гніденком теж гарно спілкуємось, хороші робочі стосунки. Є певні моменти, про які запитую в нього. Він теж центральний нападник, то ж спрацювались непогано.

— Чи не заважає те, що Ісаєнком раніше був вашим тренером?

— Потрібно розуміти, коли це тренер, а коли — партнер по команді. Думаю, що я, так само як і він, розуміємо, що ми вже не у стосунках тренер-гравець, а граємо разом. Хоча, вважаю, навіть за таких обставин субординація повинна бути.

— Це взагалі вперше, що в чемпіонаті України немає легіонерів. Як вам досвід суто українського турніру?

— На мій погляд, це лише перевага для наших молодих хлопців, які, завдяки тому, що немає представників країн-терористів в чемпіонаті, мають змогу набувати досвіду та грати з такими ветеранами як Ісаєнко та Гніденко. Головне, аби вони правильно це сприймали, не боятися вчитися та запитувати, щоб в майбутньому вони могли правильно реалізувати цей досвід – допомагати своїм клубам та національній збірній.

— А як вам загалом відчуття, коли тепер уже до вас можуть звертатись за порадами? Зараз багато хокеїстів значно молодші від вас й вперше грають на дорослому рівні?

— Якщо комусь потрібна моя допомога, то я звісно допоможу. Авжеж були моменти, коли хтось з хлопців підходив і щось запитував. Був у мене дуже класний досвід, коли один із молодших хлопців під час гри підійшов до мене і попросив моральної підтримки. Можливо, щоб трохи заспокоїтися. І що найкрутіше — це спрацювало, бо одразу після моїх слів на наступній зміні він забив гол.

— Схоже, що Дніпро — найпринциповіший суперник Кременчука. Очікували, що саме херсонці покажуть такий рівень гри?

— Якщо чесно, то я взагалі ні від кого нічого не очікував. Та і ніколи не очікую. Не дивлюсь на суперників, не дивлюсь матчі. Переглядаю лише свої, аби зробити роботу над помилками.

— У вас дуже технічна ланка. Як вам грати з колишнім партнером по Донбасу Віталієм Лялькою? Не пригадую аби ви грали в одній ланці за донеччан, а тут вийшов дуже злагоджений тандем.

— Був дуже здивований, коли Віталій прийшов до нас у команду, якщо чесно. Був впевнений, що він знайде себе за кордоном – такий хокеїст може і, мабуть, навіть має грати на вищому рівні. Але я дуже радий грати з ним. Можливо, йому я про це не казав, але я вдячний, що ми граємо разом, Мати партнера такого рівня це дуже круто, тому що ми можемо якісно працювати в тандемі і показувати гарні результати.

«Сподіваюсь, що мене почули. Можливо, когось мої слова переконали та змотивували допомагати Україні»

— Які були емоції від зустрічі Нового року на матчі Калгарі Флеймс?

— Взагалі я зустрів цей Новий рік двічі. Вперше в автобусі з моїми батьками. Поки ми ще їхали до Калгарі в Україні вже наступив Новий рік, то ж я мав змогу зателефонувати їм, відсвяткувати з ними. Це було важко, але я був радий мати змогу провести цю мить з сім’єю, розділити з ними цю радість і почути їхні голоси. Та коли попрощались, то стало сумно, адже я не вдома. Проте одразу прийшов до тями, я ж розумів і знав, що так буде: така вже в мене робота.

На матчі з Калгарі була дуже крута атмосфера, незабутні відчуття й незабутній Новий рік. Ще й команда перемогла, та вже наступного дня ми самі грали, то ж потрібно було готуватись до своїх матчів.

— Загалом, що можете сказати про всі чотири зустрічі туру? Таких результатів ви очікували від команди та і від себе особисто?

— Як я вже казав, ніколи нічого не очікую, дію по ситуації. Та коли тур закінчився, після усіх матчів, можу сказати, що ми могли зіграти краще і виграти більше однієї зустрічі. Або ж, якщо б і не виграти, то показати кращу гру. Це було нам до снаги, оскільки ми мали непогану команду.

— Команда відвідала тренування Едмонтон Ойлерз. Як це було побачити зсередини процес тренування клубу НХЛ?

— Це був дуже крутий досвід, незабутні відчуття та емоції. Я раніше бував на іграх і бував на тренуванні команди НХЛ в дитинстві («Нью-Джерсі Девілс»), а наступного дня ми відвідали гру, так само як і в цьому турі, але з того часу я мало що пам‘ятаю. Зараз у моєму віці побувати на тренуванні команди найвищого рівня, це дуже крутий досвід. Це надихає працювати на повну на тренуваннях.

— У Калгарі після гри вболівальники почали співати гімн України. Можете поділитись що тоді відчувалось стоячи за тисячі кілометрів від дому?

— У той момент голова взагалі відключилася, нічого не думав і повністю віддався почуттям. Під‘їхав до сектору, де люди співали, зняв шолом, поклав руку на серце й співав з ними до кінця не дивлячись на те, що там відбувалось навколо, чи потрібно було йти в роздягальню, можливо, тренер щось хотів сказати. Тоді мене це взагалі не турбувало, бо я вважав потрібним та правильним віддати належне віддати усім вболівальникам, які прийшли нас підтримати, а особливо тим, які настільки емоційно в один голос співали наш гімн просто стоячи на трибуні та тримаючи наші прапори. Вважав і досі вважаю, що зробив усе правильно. Я дуже вдячний усім тим людям, це неймовірне відчуття і неймовірну підтримку.

— Було досить багато згадок в канадських ЗМІ про тур, коментарів гравців збірної й ваших в тому числі. На вашу думку, чи допомогло це для ширшого розуміння канадців, чим живе Україна та український спорт зараз?

— Сподіваюсь, що це допомогло. Я відповідав на величезну кількість запитань і намагався донести до людей, яким це важко зрозуміти, бо вони цього не відчували і сповідаюсь, що й не відчують. Та все ж я намагався донести, що все, що відбувається в Україні — це не просто новини, чи відео в соцмережах, а наша реальність. Це відбувається насправді, у цю ж мить. Наші воїни захищають нашу країну, незалежність, наші сім‘ї та наші життя. Маючи таку змогу, я просив людей, щоб вони не забували. Війна не має стати буденністю.

Багато розповідав як живе, грає та тренується ХК Кременчук, як відбувається чемпіонат в умовах війни, як живуть мої батьки зараз у Харкові. Тож я сподіваюсь, що мене почули. Можливо, когось мої слова переконали та змотивували допомагати Україні.

— Можливо Ви бачили інтерв‘ю Вадима Шахрайчука після повернення збірної, зокрема й ці слова: «Всі наші гравці вузькоспеціалізованого профілю – їм не вистачає творчого підходу та майстерності». Оскільки ви раніше грали в США і краще знайомі з тамтешнім хокеєм, що б ви, з огляду на власний приклад,  над чим допрацювати аби розширити свій профіль?

— Як би це не прозвучало, та вважаю, що це не про мене (сміється). Авжеж є моменти над якими треба працювати, які я можу покращити, але це мої особисті спостереження після матчів в Канаді та Америці. Серед того, що можу виділити, не піддаватись емоціям й грати у свою гру. Неважливо який суперник, сильний чи слабкий, знаю, що можу, чого від мене очікують тренери та команда, то ж завжди намагаюсь зробити все. То ж так, найголовніше це тримати емоції при собі й не дозволяти їм контролювати мене.

«Можу сказати, що ми б мали грати із канадцями у фіналі»

— Чи відчували ви відповідальність за те, що це було так зване відродження збірної U-25?

— Намагаюсь на ці теми не думати, особливо перед іграми, тому що це може лише завадити. Особисто мені це ніяк не допоможе. Тому перед іграми в голові лише те як зіграти якомога краще і зробити усе можливе й неможливе для результату команди.

— Ви закинули першу шайбу України на Універсіаді. Причому, у матчі з Канадою, яка виграли турнір…

— Мабуть, це має щось означати, та не знаю, я не сприймаю жодного суперника якось особливо. Розумів, що Канада — неважливо яка саме збірна основна чи ні, батьківщина хокею. Він у них в серці, як частина культури.  Своїй закинутій шайбі Канаді я завдячую насамперед своїм партнерам. Це була командна праця нашої ланки, то ж я їм подякував тоді, й зараз теж скажу, що їм дуже вдячний.

— В останньому матчі ви долучились до кожного гольового моменту. Чи можете назвати зараз цю гру своєю найпам‘ятнішою?

— Ні, це був дуже крутий матч й дуже результативний особисто для мене, але не дивлячись на це все це не найпам‘ятніша гра у житті. Поки що такою я можу назвати останню гру у канадському турі, яка відбулась на арені Вінніпеґ Джетс. На жаль, не кожному гравцю, а особливо українцю, випадає можливість грати на арені найвищого рівня. То ж навіть якби я тоді не відзначився (на рахунку Гліба 2 (1+1) очки – прим. Авт.), то ж все рівно назвав би найпам‘ятнішим матчем саме його, поки що.

— Окремо хочеться звернути увагу на матч проти Латвії. Ці останні 4 секунди, коли команда пропустила. Не було такого, що подумки вже готувались до булітів перед вилученням Панченка?

— Сто відсотків було налаштування грати до кінця. І саме грати, а не догравати. Це взагалі був дуже важкий матч, тому що по усім аспектам гри ми переважали суперника, у деяких — навіть вдвічі. Наприклад, за кидками: ми зробили 55 по воротах суперника, а в наші ворота отримали лише 20. Це величезна різниця, і ця статистика каже лише про те, що ми були сильнішими. Але за це ми й любимо спорт, особливо хокей, за такі непередбачувані матчі. Це була складна гра і момент поразки. Я емоційно сприйняв усе це, та швидко повернувся до реальності та налаштувався на наступні матчі.

— Думаю, ви проаналізували з тренерським складом Універсіаду, та можете зробити свій висновок: чого забракло, де могли набрати очки, але не зробили цього?

— Могли краще зіграти усі матчі, окрім гри зі Швецією (авт. – 2:12). Починаючи з гри з канадцями. Ми дуже гарно провели перший період й половину другого, але потім щось пішло не так. Вважаю, ми не витримали темпу канадців, пішли непотрібні вилучення і, як результат, пропущені шайби.

З Латвією взагалі результат мав бути не менший, ніж зі Швецією. Ми мали закидати не менше десяти шайб у їхні ворота. Це дало б нам більше наснаги й віри, що ми можемо перемагати й маємо потрапляти до плей-оф. Вважаю, якби ми зіграли матч з Латвією результативніше, то гра із Японією могла б скластись інакше і ми могли проходити далі й дійти до фіналу.

Оскільки ми командою бачили фінал Канада – США, то можу сказати, що ми б мали грати із канадцями у фіналі ще раз. Та це особисто моя думка, впевнений, що багато хто не погодиться з нею, та все ж якщо тверезо оцінювати ситуацію, то ми мали виходити до плей-оф й перемагати американців у півфіналі і далі грати з канадцями. Це мав бути наш фінал, та сталось все інакше.

— На вашу думку, відсутність на Універсіаді Дениса Матусевича вплинула на ігровий результат збірної?

— Не можу сказати цього на сто відсотків, адже не знаю як би склались результати якби він грав, та можу сказати, що мені було б спокійніше, якби Денис був з нами.

— Вже зі згаданого інтерв‘ю Шахрайчука: «Загалом же, гарний турнір вдався Глібу Крівошапкіну, але до нього у нас завищені вимоги, тому що він уміє і може грати сильніше». Чи відчуваєте якесь окреме ставлення до себе від тренерів на майданчику чи поза ним?

— З дитинства знаю, що до мене найбільші вимоги від усіх тренерів, оскільки я завжди був одним із лідерів команди. То ж я розумію, що від мене завжди очікують більшого, та все ж хокей –  командний вид спорту, тому яким би ти гравцем не був, ти не можеш все зробити сам, потрібна команда. Тому на першому місці результат команди, а вже потім особисті досягнення.

Все, що я можу сказати щодо цієї цитати, так це: «Дякую тренерам за довіру, за їхні коментарі, я дослухаюсь до всього, роблю висновки та намагаюсь ставати кращим щодня».

— Навесні Японія стане суперником України на чемпіонаті світу. Дивлячись на те, що спочатку вона забрала золото в молодіжної збірної, а потім поразка на Універсіаді, чи буде цей матч винятково принциповим?

— Гадаю, що не можна порівнювати ці збірні, все ж таки це різні рівні, та я вірю в те, що наша команда зможе налагодити гру перед чемпіонатом світу та все ж таки перемогти Японію.