Сьогодні, 13 лютого, Кременчук попрощався із захисником України солдатом Володимиром Губарем, який загинув 4 лютого на Донеччині. Попрощатися з Володимиром до Міського палацу культури зійшлися рідні, колеги по роботі та представники міської влади. Вони вишикувалися у чергу, щоб покласти квіти до труни загиблого військового на російсько-українській війні. У загиблого бійця залишилась мати й донька.
Володимир Вікторович Губар народився 19 травня 1973 року у Хоролі Полтавської області. Працював на ПДМН (Придніпровські магістральні нафтопроводи). Він був призваний на військову службу під час мобілізації 21 листопада 2022 року. Служив солдатом, стрільцем-помічником гранатометника військової частини А-0409. Загинув 4 лютого 2023 року, виконуючи бойове завдання в районі села Залізнянське Донецької області.
Військовий розповів, що працював з Володимиром понад 20 років.
— Це був веселий, непосидющий хлопець, який завжди поспішав. Завжди був чисто вибритий, дуже охайний. Він прийшов до мене у центр комплектації (колишній військкомат, — ред.) і сказав, що хоче йти на війну. Хоч мав бронь від підприємства. Він хотів у прикордонні війська. Самостійно пройшов медичну комісію, але його направили в одну із прославлених механізованих бригад стрільцем, помічником гранатометника. Володимир Губар одразу потрапив в зону бойових дій. Загинув з боку військ російської федерації під час масованого обстрілу: гарматного, мінометного і танкового. Вовчик загинув 4 лютого біля населеного пункту Залізнянське Донецької області.
Це була дуже хороша людина. Залишилася у нього старенька мати та донька Катя. Дуже шкода його, але він хотів був поруч з тими хто захищає нашу Батьківщину, — додав «Художник».
Колеги розповіли з ПДМН, що Володимир з початку повномасштабного вторгнення хотів бути на передовій, щоб боронити незалежність України.
Ще один колега Владислав зауважив, що у Володимира була броня від підприємства.
— Дуже гарна людина, відповідальний, і як колега і як сім’янин. Гірко, прикро, дуже хороша людина, просто слів немає. Він не сильно афішував, що йде на війну, дуже хвилювався, коли почалася війна. Коли дали бронь, то він сказав: «Бронь не заважає, я все одно піду». Для нас неочікувано було, коли він пішов, нікому не сказав.
Бачу, на роботу не виходить, думав, що у відпустці, але потім дізнався, що він пішов воювати. Гордість за нього і дуже прикро, що йому ще жити... Клята війна, клятий путін. Я сам росіянин, народився в росії, але просто її ненавиджу росію, з багатьма родичами посварився. Ми всі там будемо (на війні). Інакше нам не вдасться зупинити росію, вони лізуть і лізуть.
Завжди будемо пам’ятати Володимира. Завдяки йому і всім нашим бійцям, які захищають, ми зараз живемо, — сказав Владислав.
Кременчужани вишукувалися живим коридором від стін Міського палацу культури та схилилися на одне коліно. Далі автоколона під синьо-жовтими стягами рушила до Свято-Миколаївського собору.
Після відспівування поховали захисника Володимира Губаря на Алеї Слави Свіштовського кладовища поруч з іншими полеглими Героями, які до останнього подиху виборювали незалежність України.
Інформація
Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.