«Все життя було пов'язане з лютим»: Кременчук попрощався з Миколою Кучеренком

Сьогодні, 21 лютого, у Кременчуці попрощалися з 44-річним військовим Миколою Кучеренком. Старший солдат 72 бригади загинув 11 лютого біля населеного пункту Вугледар Донецької області під час виконання бойового завдання. 

Віддати шану захиснику України прийшли рідні, друзі, знайомі та представники міської влади. Вони покладали квіти до домовини огорнутої синьо-жовтим стягом та прапором 72 бригади «Чорних запорожців». Поруч лежав берет та нагороди Миколи Кучеренка. 

Все життя Миколи було пов'язане з лютим. У лютому народився, у лютому народилася донечка, мав позивний «Лютий», під час повномасштабного наступу знову став на захист держави, й загинув у лютому.

- Сьогодні наше місто проводжає в останню путь відомого нам усім Миколу Кучеренка. Він був десантником, проходив строкову службу. З перших днів агресії росії, з 2014 року, пішов воювати. З 2014 служив у 8 ОСАР, пройшов Донецький аеропорт та інші «гарячі точки». З початку повномасштабного вторгнення росії, в лютому минулого року, знову пішов з побратимами захищати державу у бригаді «Чорні запорожці», 72 окрема механізована бригада. Воював у Київській та Харківській області. Він воював стійко та мужньо. Але 11 лютого він загинув. При артобстрілі великий уламок потрапив в район шиї злівого боку. Багато хлопців його знали та поважали. Це був комунікабельний, дуже хороший хлопець. У нього залишилася донька та мати, - розповів військовий з позивним «Художник».

Кременчужанка Марія Гавриленко розповіла, що знала Миколу з дитинства.

- Він був найкращий друг мого дядька. Мене він називав «Машка перестройка», бо народилася у роки перебудови. Коли сьогодні мати сказала, що ось і «Маша перестройка» прийшла тебе проводити в останній путь, то серце ледь не тріснуло від болю втрати такої людини.

Він завжди був патріотом і намагався захищати Україну, він справжній Герой. Він залишиться для нас Героєм, найдобрішою людиною! Слава Герою! - сказала Марія.

Волонтерка Оксана Бикова приїжджала до військових у Київську та Донецьку область. Й завтра знову планує до його хлопців під Вугледар. Вона розповіла, що її чоловік разом з Миколою захищали країну з 2014 року.

- З радістю з ним зустрічалися. Дружили сім'ями, тому це страшний біль. Спочатку під Торецьк їздила, а згодом під Вугледар.

Він був чесним та безбашенним, й нічого не боявся. Він не лише воював, а був парамедиком. Вдень і вночі витягував хлопців поранених та вбитих. А зараз загинув, бо хотів відбити позицію й забрати тіла наших загиблих хлопців, щоб рідні могли їх поховати. Ми перед цим з ним говорили, він дав мені накази у разі, якщо він загине. Він знав, що він загине... безперечно він Герой. Він нічого не боявся. Десь пів року тому сказав, що страху більше немає... Завтра їду до Коліного підрозділу, виконати все, що він прохав, - розповіла волонтерка.

Микола Володимирович Кучеренко народився 25 лютого 1978 року у Кременчуці. Навчався у школі №18, закінчив ВПУ №7 та Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського. 

З початку російсько-української війни у 2014 році Микола Кучеренко долучився до лав Збройних Сил України. Після навчання його разом з побратимами у складі 8 окремої санітарно-автомобільної роти відправили в район Іловайського котла. Вони протягом 4 діб, без зброї та бронежилетів, під білими прапорами виносили поранених та загиблих, під кулями й снарядами рятували поранених побратимів. Їм доводилось і відправляти додому загиблих, яких іноді збирали по шматках після обстрілів.

Потім були Донецький аеропорт, Піски, Авдіївка, Маріуполь... Микола разом з товаришами добровільно заїжджали на окуповану територію, щоб забрати своїх поранених та загиблих. Ніхто не знав, чи повернеться назад. Тоді він не раз прощався зі своїми дівчатками, адже не знав чи побачить їх знову.

Через 14 місяців пекла Микола Кучеренко повернувся додому. Легендарну 8 ОСАР з почестями зустріли у Полтаві та Кременчуці. Медики спочатку заїхали до Полтави. Там Герої пройшли через «живий коридор слави» під оплески. Діти в обіймах тримали своїх татусів, які повернулися з війни. Один з таких моментів підловила фотограф Анна Чапала – коли молодша донька зі сльозами на очах обіймала свого татка Миколу Кучеренка. Саме її фото стало одним із символів батьківської любові, підтримки, того заради чого чоловіки боронять незалежність.

З початку повномасштабного наступу Микола не зміг стояти осторонь й разом з побратимами долучився до 72 бригади «Чорних запорожців». Микола був призваний на військову службу під час мобілізації 24.02.2022 року та був старшим солдатом, стрільцем-санітаром 3 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону. 

Вони з перших днів стали на захист Київщини й прийняли одні з найважчих боїв під Мощуном, які стали переломним моментом в обороні столиці України. В одному з боїв загинув кременчужанин Сергій Стебельський, а Микола разом з побратимом отримали поранення. Навіть в госпіталі він рвався у бій, щоб бути поруч зі своїми хлопцями. Повернувшись до строю боронив незалежність на Київщини, а далі на Донеччині. Загинув 11 лютого при виконанні бойового завдання із захисту України, її суверенності та територіальної цілісності, залишаючись вірним військовій присязі та українському народові. У Миколи залишилися донечки, дружина та батьки.

Після прощання у Міському палаці культури кременчужанин вишукувалися живим коридором до сходів, схилившись на одне коліно. Автоколона вирушила до Свято-Миколаївського собору, де відбулася панахида. Далі домовину із загиблим Героїв провезли через усе місто до Свіштовського цвинтаря, де поховали Миколу Кучеренка на Алеї Слави, поруч з іншими полеглими Героями.