«Ніяких посад в тилу - відправте на фронт»: спогад про воїна з Кременчука Геннадія Сову

Сьогодні, 22 лютого, військовий з Кременчука Геннадій Сова мав відсвяткувати свій День народження, проте він поклав своє життя в боротьбі за незалежність. Військовий журналіст з Кременчука Тарас Деркач розповів історію про Геннадія, його бажання захищати державу.

Далі наводимо його матеріал без змін:

Майор Геннадій Сова «Психолог» мав проблеми зі здоров'ям, право виїхати за кордон, проте 24 лютого 2022 року прийшов до військкомату з вимогою: «Відправте на фронт». «Психолог» пройшов пекло війни й прийняв свій останній бій біля Давидового Броду на Херсонщині.

За дві доби до війни у Гени було День народження. 22 лютого його вітали рідні, близькі, армійські друзі, колеги по роботі. Давно відслужив він своє в українських Збройних силах, за станом здоров'я пішов у запас. Працював в Німеччині, куди і мав незабаром повернутися. Не судилося. Через 48 годин почалася війна. Повномасштабний напад ерефії, про який чимало говорили, але до кінця так і не вірили, допоки ракети не вдарили по українських містах. Геннадій зібрався та пішов до військкомату в Кременчуці. Мав групу інвалідності, а відповідно право не воювати і виїхати за кордон. Однак це не про майора Геннадія Сову. 24 лютого він вже вимагав у військкоматі, щоб його направили у бойову частину — на фронт. «Психологу» пропонували посади у центрі комплектування, місцевій теробороні, відмовляли з причини, що наразі немає потреби, однак Геннадій цілеспрямовано добивався свого. Кілька разів звертався до кадровиків Генштабу і таки потрапив у рідні ЗСУ, на фронт, у підрозділ Санича — полковника Олександра Щербини.

Я познайомився з «Психологом» в квітні 2022 під час боїв вздовж дороги Ізюм-Слов'янськ. Чергове фронтове журналістське відрядження, яких десятки за минулий рік. В підрозділі Санича воювало чимало своїх, кременчужан і серед них «Психолог». Мовчазний, стриманий, інтелігентний офіцер. Якось відразу і не вгадав в ньому кадрового.

Втім у Санича всі такі.

Не в штабах, не на плацу в гарнізоні, не криком беруть, а разом зі своїми солдатами в окопі, у вирі кривавого мотлоху війни, зупиняючи наступ росіян.

«Психолог» тримав бойовий ряд серед тих, хто не розмовами і показовим блюзнірством, а реально стали на захист держави, пішли на фронт, втримували оборону у найтяжчі часи під зливом російських «Градів», гаубиць, «Ураганів», «Точок У», «Солнцепьоків», танків, терпіли зціпивши зуби, втрачали побратимів, кляли снарядний голод, нестачу артилерії, але не відступали і знищували рашистське лайно. Після боїв біля Ізюма підрозділ полковника Щербини боронив Сєвєродонецьк та Лисичанськ.

У червні там знову перетнулися наші фронтові дороги. Гена з бійцями бився на позиціях у Вовчіярівці аби не дати оркам оточити українські війська і замкнути кільце в районі Лисичанського НПЗ. Важкі бої, втрати побратимів, гіркий відступ та все ж виконане бойове завдання — кілька місяців ЗСУ тримали російські війська на одному місці, знесилювали, топили їхні підрозділи в крові, давали час формувати в тилу необхідні резерви, накопичувати озброєння і такі необхідні снаряди.

Я більше не зустрівся з «Психологом» на фронті. Хоча на початку вересня були поряд на Херсонщині.

Українські штурмовики зробили рішучий ривок через Інгулець в районі Давидового Броду. Майор Геннадій Сова разом з підрозділом став протитанковим заслоном на плацдармі в районі злощасного Броду. росіяни зібрали арту, танки, авіацію та ударні вертольоти і буквально утюжили позиції українських бійців.

Вижити було майже неможливо. У останню мить, останній приліт Геннадій прийняв осколки на себе і так врятував побратима з яким спина до спини зустрів черговий авіаналіт. За словами тих, хто витягнув «Психолога» з поля бою та віз у шпиталь, Гена ще певний час жив, коротко звертався до хлопців і був таким же стриманим, спокійним та інтелігентним українським офіцером, який без зайвих розмов, розповідей та заяв, виконав свій військовий обов'язок до кінця.