«З жахом згадую рознесення школи та рашистів у Харкові», — хокеїст «Кременчука» Гліб Крівошапкін

12 березня хокейний плей-оф чемпіонату України стартував у Калуші, а вже сьогодні, 13 числа, естафету підхопить кременчуцька арена «Айсберг», де відбудеться гра №1 між місцевим «Кременчуком» та калуським «Легіоном». Про те, як готувався переможець регулярного чемпіонату до старту плей-офф, видання Sport.ua попросив розповісти одного з лідерів команди із Полтавщини — 22-річного нападника Гліба Крівошапкіна.

— Гліб, «Кременчук» вступає в ігри плей-оф переможцем першого етапу. Це робить ваш клуб беззаперечним фаворитом у парі проти «Легіону»?

— Звичайно, ні! Успіх на першому етапі нічого нам не гарантує, окрім переваги свого майданчика у плей-оф до останнього матчу. Так, перемога надала команді сил і впевненості, але регулярка — це лише гладка частина сезону, прелюдія або «розігрів» до основних баталій. А плей-оф — це нова історія у кожній грі. Це битва за титул, зовсім інше напруження пристрастей і самовіддачі. Тут немає слабаків, бо до плей-оф такі не потрапляють.

— Чи відчуваєте хвилювання перед початком вирішальної стадії сезону?

— Абсолютно ні. Відчуваю повну впевненість у своїй команді.

— Як пройшла майже 10-денна підготовка до плей-оф? Що змінилося в тренувальному процесі після завершення першого етапу?

— Нічого не міняли, щільно працюємо у звичному графіку, як і протягом усього сезону.

— «Легіон» — зручний для вас суперник?

— Важко відповісти… Єдине можу сказати, що прохідних матчів у плей-оф ні з ким не буває.

— Який із шести матчів у сезоні проти «Легіону» найбільш пам'ятний?

— Знаєте, якось не відклалися у пам'яті… У мене надто багато ігор було в сезоні з урахуванням Континентального кубка та виступів за національну та студентську збірну України.

— У цьому контексті як почуваєшся на фініші сезону? У якій формі перебуваєш?

— Відчуваю себе у найкращих кондиціях! Повністю зосереджений та готовий до ігор на виліт.

— У регулярному чемпіонаті Гліб Крівошапкін записав до активу 40 (17+23) очок — це другий результат в команді після Віталія Ляльки. Задоволений своєю роботою?

— Я один із лідерів команди, який нападає першої ланки, тому мій прямий обов'язок забивати, віддавати передачі та приносити користь команді. При цьому підкреслю, що для мене завжди важливішими були командні досягнення, а не свої власні, тому я спокійно сприймаю особисту статистику і не дуже цікавлюся нею. Якщо ж коментувати цифри, то, напевно, вони стали можливими завдяки великому обсягу роботи на літніх зборах під час підготовки до сезону.

— Вона сильно відрізнялася від тих, що були у кар'єрі раніше?

— Не у фізичному, а у ментальному плані відрізнялася. Через початок широкомасштабної війни та дострокового завершення попереднього сезону я пів року жив із батьками у рідному Харкові й навіть не думав про тренування! Можете уявити, як це перебувати під щоденними обстрілами міста, нескінченними сиренами та «прильотами»?! Напевно, ви пам'ятаєте за новинами обстріл та рознесення школи біля метро «Київська», коли окупанти зайшли до міста та захопили навчальний заклад вже у самому Харкові. Гарячі були дні, а я живу від того місця за кількасот метрів... Суцільний жах, похмурі дні й важкий час, який триває досі у країні. Тож минулого літа найскладніше для мене було — це абстрагуватися та ментально переключитися на хокей та роботу в ньому. Зосередитися на грі та не відволікатися. У цьому, до речі, мені дуже допоміг наш колектив, а також мама та тато — мої найкращі помічники у житті!

— Перед початком плей-оф «Кременчук» взяв участь у масовому заході на «Айсберзі», де усією командою провів благодійне катання з дітьми та дорослими з Бахмуту. Чим запам'яталася ця подія?

— Вийшов чудовий взаємообмін емоціями! Діти весело провели час на льоду, а хокеїсти в ролі інструкторів допомагали новачкам встояти на ковзанах або підвищували адреналін усім, хто побажав прискоритися. Загалом, все пройшло круто, а щирий сміх, посмішки та дитячий стан задоволення принесли справжню насолоду всім, хто брав участь у цьому катанні. Позитивні емоції всім нам дуже потрібні, тому важливо їх шукати. Як дітям, так і спортсменам!

— Свій перший вихід на лід пригадався? Коли це було?

— У Харкові у шість років. Мене також підтримували старші хлопці, як у ці дні страхував дітей на ковзанах я (посміхається).

— З того часу хокей затяг з головою?

— Не відразу. На той час я навчався в Ліцеї мистецтв (1—4 класи) і багато чим займався, окрім стандартних шкільних предметів. Це і заняття хореографією, народними танцями, малюванням сольфеджіо, грав на флейті, вивчав англійську, німецьку, французьку… Багато всього було, тому через щільний графік ходив на хокей 1-2 рази на тиждень. І лише у п'ятому класі, коли мій тренер Олег Васильович Ігнатьєв все наполегливіше почав говорити про задатки й просив визначатися з майбутнім, я вирішив остаточно присвятити себе хокею. Згодом так і пройшов весь шлях з Ігнатьєвим до потрапляння у юніорську збірну України, яка тріумфально виграла перше місце на ЧС-2018 у дивізіоні 1B.

— На флейті зміг би зіграти для партнерів із «Кременчука»?

— Не думаю. У дитинстві грав, мені це дуже подобалося і добре виходило, але зараз уже й не згадаю, де яка нота знаходиться і як краще ставити пальці для тоншого чи грубішого звучання. Багато води з того часу вибігло… А згадувати та наново навчатися грі на флейті після чемпіонату України у мене немає планів. Сподіваюся, мій сезон триватиме у збірній України, де мені доведеться не зменшувати обертів, щоб допомогти вивести нашу команду на новий рівень на чемпіонаті світу!