Витягував побратимів з-під обстрілів: Кременчук попрощався з воїном Євгенієм Козачуком «Ватсоном»

Сьогодні, 21 березня, у Кременчуці в Палаці культури попрощалися з військовим Євгенієм Козачуком з позивним «Ватсон». Військовий загинув 14 березня поблизу Авдіївки, що на Донеччині.

Попрощатися з Євгенієм прийшли рідні, побратими, друзі та представники міської влади.

Євгеній Олександрович Козачук народився 27 лютого 1980 році у селі Бродів на Рівненщині. Проте весь час проживав у Кременчуці. Закінчив медичне училище, працював в кондитерській компанії Лукас та займався крафтовою продукцією «Домашня ферма Кременчук». Він вирощував «баклажанчики й перчики», буряк, полуницю, помідори та курочок.

Євгеній завжди дякував діткам та кременчужанам, які збирали та передавали допомогу військовим.

З початку російсько-української війни був активним волонтером, а уже з лютого 2022 р. вступив до лав тероборони. Євгеній захищав нашу державу від російської військової агресії з перших днів повномасштабного вторгнення росії на територію України. Був сержантом, бойовим медиком 3 стрілецького взводу 3 стрілецької військової частини А-7311. Загинув 14 березня 2023 року на Донеччині в районі населеного пункту Авдіївка (Тоненьке), виконуючи бойове завдання, залишаючись вірним військовій присязі та українському народові.

— Після активних дій з боку російської федерації він прийняв самостійне рішення та прийшов до РТЦК, і як бойовий медик був направлений в один із підрозділів нашого міста. Тренувався, вивчав військову справу. Так сталося, що їх підрозділ був вимушений поїхати до зони бойових дій і прийняти бій. У цьому бою під населеним пунктом Тоненьке наш Євгеній загинув. Це був життєрадісний чоловік, який любив землю, людей, про нього всі добре відгукуються.

Він отримав поранення, несумісні з життям. Сталося це під час того, як Євген витягував своїх хлопців з-під артилерійського обстрілу, — розповів військовий з позивним «Художник».

Побратим з позивним «Граніт» зауважив, що вони разом стояли на блокпостах у Кременчуці, згодом разом виконували бойові завдання.

— Він був порядною людиною, яка ніколи не відмовлялася від роботи. Був справжнім другом. Він, як медик, дуже гарно консультував у планах захворюваності або допомоги бійцям. Дуже позитивна людина. Найголовніше, що на нього ніколи не було дорікань чи заперечень, він ніс бездоганну службу і завжди був гарним товаришем. У нас з підрозділу під час бою загинуло два бойових медики, хлопці залишалися пораненими й до кінця виконували свої завдання.

Ми знали Євгенія як «Ватсона» — доктор Ватсон або скорочено Док. Хтось казав Док, хтось Ватсон.
У нього було чудове почуття гумору. Коли ми були у нарядах, то сумно не було. Це легка на комунікацію людина, який завжди підтримував розмову, безконфліктний, — розповів військовий.

Колега Віра розповіла, що його дуже цінували на підприємстві. Євген був керівником зміни в кондитерській компанії Лукас.

— На роботі ми зверталися до нього тільки як «Женічка». Для мене він, хоч і був начальником, але дуже позитивним хлопчиною. Женю знала років 6-7 ще раніше, я мешкала недалеко від його матері. Це був такий чоловік, про якого хотілося говорити та з яким хотілося говорити. Він міг дати хорошу пораду, сам радився, — розповіла Віра.

 
Сусіди додали, що Євгеній завжди долучався до заходів, які проводили у дворі.
— Людина співчутлива. Всі заходи, які ми проводили у будинку, він завжди брав активну участь життєдіяльності будинку. Наші співчуття рідним та близьким.
Знав, що він став на захист держави. У перші дні війни (повномасштабного вторгнення) усі були на нашій базі ТрО, допомагали, коли вона формувалася. Женя записався добровольцем, підписав контракт та пішов служити та захищати батьківщину, — розповів Руслан.

 
— З Євгенієм познайомився не так давно, знав його як порядну та гарну людину. Дуже чуйною людиною був, позитивною. Нещодавно зустрів його у дворі у військовій формі. То запитав: «Ти що, пішов до тероборони?». Він сказав, що так, прийняв таке рішення та що не може сидіти вдома склавши руки. Він обрав захищати свою Батьківщину. Висловлюю щирі співчуття рідним та близьким», — додав сусід Роман.

Кременчужани, схилившись на одне коліно, утворили живий коридор та віддали шану бойовому медику. Після панахиди у Свято-Миколаївському соборі автоколона під гул сирен та синьо-жовтими стягами вирушила до Свіштовського цвинтаря, де поховали Євгенія Козачука поруч з іншими захисниками України, які віддали життя в боротьбі за незалежність.