«Тричі виводив групу без втрат»: Кременчук попрощався з нацгвардійцем Віталієм Трушаковим

Віталій Олександрович Трушаков народився 21 лютого 1978 року у Кременчуці. Після закінчення 25 школи вступив до ПТУ №22. Після служби в армії працював далекобійником, далі займався роботами із реставрації кабін вантажівок, останнім часом робив обшивку для автомобілів.

Віталій Трушаков захищав нашу державу від російської військової агресії практично з перших днів повномасштабного вторгнення росії на територію України. Був сержантом, командиром міномета 3 обслуги міномета мінометного взводу 3-ї роти оперативного призначення на бронетранспортерах 1 батальйону оперативного призначення військової частини А-3036.

Загинув військовий 17 березня на Луганщині в районі населеного пункту Кремінна, виконуючи бойове завдання, залишаючись вірним військовій присязі та українському народові.

Побратим розповів, що Віталій був життєрадісним та підтримував вольовий дух побратимів. Й додав, що Віталій загинув під час мінометного обстрілу.

За словами друга дитинства та кума Сергія Савченка, Віталій Трушаков з перших днів повномасштабного вторгнення вирішив стати на захист держави.

— Доля подарувала мені друга, кума, можна сказати, що брата. Все свідоме життя йшов з ним й бізнес разом робили, були як сім'я.

Він був прямолінійним, ніколи за спиною не засуджував, був хорошою людиною.

Як почалась повномасштабна війна, він набрав мене і сказав: «Поїхали, куме у тероборону». Намагався записатися в тероборону, але не вдалось. А 5 березня Віталія призвали в Нацгвардію і з того часу був там. Коли почались жорсткі обстріли, сказав: «Я піду на «передок». Я казав йому, що може б подумав, але він наполягав на своєму рішенні. Ми підтримували зв'язок до останнього.

Він був командиром, тричі виводив групу без втрат. Останній раз зайшли на позиції. На найближчій позиції трьох засипало і він з товаришем по службі із Козельщини — Юрієм — пішли на позицію рятувати 300-тих. Як тільки зайшли на позицію, то був «приліт», так і загинули.

Віталій був природженим командиром. Все, що він говорив — хлопці виконували, адже від його рішення залежало їх життя. Якщо в інших виходити з втратами, то Віталій тричі заходив на позиції й повертався без втрат, а в 4 раз його не стало.

Кременчужани схилившись на одне коліно утворили живий коридор та віддали шану бойовому медику. Після панахиди у Свято-Миколаївському соборі автоколона під гул сирен та синьо-жовтими стягами вирушила до Свіштовського цвинтаря, де поховали Віталія Трушакова поруч з іншими захисниками України, які віддали життя в боротьбі за незалежність.