Сьогодні, 3-го квітня, Кременчук в останню путь провів солдата Олександра Клочка. Десантник тиждень не дожив до свого Дня народження й загинув 23 березня біля населеного пункту Білогорівка Луганської області під час артилерійського мінометного залпу.
Віддати шану захиснику до Палацу культури прийшли рідні, близькі, друзі, побратими та представники міської влади.
У залі матір схилилася над домовиною, яка була огорнута синьо-жовтим стягом. Вона ніжно гладила по голові свого старшого синочка, який був її опорою та прикладом для молодшого брата Андрія.
Олександр Костянтинович Клочко народився 1-го квітня 1991 року у Кременчуці. Закінчив школу №30. Його дитинство разом з братом промайнуло у Самусіївці, де двоє хлопчаків разом проводили час. Олександр захоплювався дзюдо, цим видом спорту й захопив молодшого на рік брата. Під час ракетного обстрілу Кременчука 27 червня Олександр знаходився поруч з Амстором. Після цього чоловік вирішив взяти зброю до рук та захистити свою державу.
Олександр Клочко захищав нашу державу від російської ворожої агресії з листопада 2022 року. Був солдатом, стрільцем-помічником гранатометника 4 відділення 2 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону військової частини А-2120.
Загинув військовий 23 березня 2023 року на Луганщині в районі населеного пункту Білогорівка, під час виконання бойового завдання, залишаючись вірним військовій присязі та українському народові.
Побратими Олександра розповіли, що він був справжнім десантником.
— В останню путь проводжаємо нашого десантника Олександра Клочка.
Біля його труни знаходяться його побратими, які отримали поранення. Згадують його як доброго, хорошого друга, справжнього десантника. На жаль, йому назавжди залишиться 31 рік.
У нього залишився брат, який поряд із труною, матір...
Наші хлопці-десантники завжди попереду, вони штурмують, відбивають населені пункти й так трапляється, що гинуть. І сьогодні ми в останню путь проводжаємо Клочка Олександра Костянтиновича, — сказав військовий із позивним «Художник».
Однокласники розповіли, що не знали, що Сашко захищає країну, про його смерть дізналися у день його народження — 1 квітня.
— Він був спортсменом. Був наполегливим, багато часу приділяв дзюдо... Він займався дзюдо, тож боровся до останнього. Про те, що Олександр воює, ми не знали, для нас це був своєрідний сюрприз у лапках... одногрупник, який зараз служить, розповів.
Ми завжди пам'ятаємо його. У його День народження, 1 квітня, дізналися про його загибель, — розповіли двоє однокласників Олександрів.
Молодший брат Андрій розповів цікаві моменти з дитинства. Навчання пройшов протягом двох тижнів й далі його направили у Луганську область.
— У пам'яті залишиться, як ми гуляли на дачі на Самусіївці. Як займалися дзюдо, як він займав перші місце в Україні... Важко підібрати слова. Він сам пішов до військкомату. Хотів потрапити на строкову службу, хотів бути десантником... Він якраз був біля Амстора, коли росіяни вдарили по ньому, після цього він сказав, що треба їхати захищати.
У Саші був позивний Давид. На честь прізвища прадідуся по бабусиній лінії, — сказав Андрій Клочко.
Схилившись на одне коліно, кременчужани утворили коридор шани. Після панахиди у Свято-Миколаївському соборі автоколона вирушила до Свіштовського цвинтаря, де поховали Олександра Клочка поруч з іншими полеглими захисниками, які віддали своє життя за свободу та незалежність України.
Інформація
Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.