Кременчук попрощався з військовим Олександром Гичком, який загинув на Донеччині

6.04.2023, 17:30 Переглядів: 4 188

Поховали захисника України поруч з іншими загиблими військовослужбовцями на Свіштовському цвинтарі

Сьогодні, 6 квітня, у Кременчуці попрощалися з 35-річним захисником України Олександром Гичком. Військовий загинув 29 березня на Донеччині біля села Степанівка під час виконання бойового завдання зі стримування збройної агресії російської федерації проти України.

Прощання відбулося у Палаці культури, куди кременчужани вишукувалися у чергу, щоб віддати шану полеглому військовому. Попрощатися з Олександром прийшли рідні, близькі, побратими та представники міської влади.

Олександр Григорович Гичко народився в Кременчуці 19 січня 1988 року. Після закінчення 18 школи, служив в армії, тривалий час працював у Кременчуці. З початку повномасштабної російсько-української війни через Кременчуцький РТЦК був призваний до лав Збройних Сил України. Він був старшим солдатом, водієм зенітно-кулеметного відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки військової частини А-7311. Загинув старший солдат 29 березня 2023 року на Донеччині біля села Степанівка під час виконання бойового завдання зі стримування збройної агресії російської федерації проти України.

У військового залишилися батьки, дружина, донька та син.

На щиті з Донеччини повертається воїн з Кременчука Олександр Гичко

Навколо білосніжної труни схилилися батьки, дружина та брат, який служив разом з ним.

— Службу почав у новоствореному підрозділі тероборони у нашому місті, тут виконував поставлені завдання, проходив навчання, обороняв наше місто та прилеглі райони. Проте згодом Олександр, разом зі своїми, вирушив у Донецьку область захищати нашу батьківщину. В ході артилерійського обстрілу, він потрапив з побратимами під обстріл, хлопці важко поранені, але на жаль нашого Сашка не стало. Це дуже важка втрата для усіх, бо його поважали, любили. На нього можна було покластися й був душею колективу, — розповів військовослужбовець із позивним «Художник».

Військовий з позивним «Кремінь» розповів, що він Сашка з позивним «Малий», знав з першого дня призову.

— Він був дуже відповідальним. Усе, що від нього, як від людини чи військовослужбовця залежало, усе робив на відмінно. Веселий, з ним можна було поговорити, посміятися і вислухати проблеми. Колектив його дуже поважав.

Вчителька Тетяна Олександрівна, яка понад 35 років працювала у школі №18, розповіла про свого учня.

— Сашко вчився у моєму класі, де я була класним керівником. Взагалі з цього 5-го випуску майже половина хлопців воює.

Він був дуже жвавим, веселим хлопчиком. Але виріс дуже турботливим, дуже правильним, спокійним. Діти казали: «Тетяно Олександрівно, він у нас рукатий». Він завжди приходив на допомогу тим, хто цього потребував.

Поруч з ним відчувала повагу, він завжди міг прийти на допомогу.

Він міг від фундаменту до даху побудувати дім, але, на жаль, не встиг побудувати собі. Посадив дерево, але не встиг виростити свого сина Маріка і доньку Алісу. Такі люди повинні жити!

Я коли питала про ситуацію там: «Сашко, як, «гаряче»?, він відповідав, що «тепло». Спи спокійно, мій хороший, світленький хлопчику, — ледь стримуючи сльози розповіла класний керівник Олександра Тетяна Олександрівна.

Схилившись на коліно, кременчужани утворили живий коридор та віддали шану загиблому захиснику України. Панахиду відслужили у Свято-Миколаївському соборі. Поховали військового на Алеї Слави Свіштовського кладовища поряд з іншими захисниками України.

Фото: Альона Душенко

Автор: Альона Душенко Фото: Альона Душенко

Теги: війна воїни світла

Читайте telegraf.in.ua в Google News

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.