Через підтримку військових, паралімпійського чемпіона з Кременчука Ємельянова відсторонили від змагань

Чемпіона Паралімпійських Ігор з Кременчука Сергія Ємельянова відсторонили від змагань за те, що він допомагав українським військовим й не мав можливості тренуватися за кордоном. 

З початком повномасштабної російсько-української війни Сергій повернувся до України із-за кордону, де проходив підготовку до міжнародних змагань. Він разом з родиною залишився в Україні, допомагав, волонтерив, донатив, навіть продав золоту медаль Паралімпійських Ігор та продовжував тренування у надважких умовах. 

Проте, на змагання спортсмен так і не потрапив. Йому відмовили через «неналежну підготовку», хоча сам спортсмен так не вважав і називав майбутній чемпіонат Європи у Німеччині переможним. Він навіть був готовий поїхати на змагання за власні кошти. 

Надалі ситуація ще загострилася — спортсмену погрожували позбавленням заробітної плати, стипендії, усіх регалій, а також сказали звільнятися «за особистим бажанням», від чого паралімпієць відмовився, зазначивши, що звільниться лише «за згодою обох сторін». Сергій шукав різні джерела заробітку, працював на складах й охоронцем. Зараз він у Грузії тренує дітей у віковій категорії до 18 років.

Розуміючи, що він пропускає Паралімпійські ігри через політику спортивного керівництва країни, Сергій не опускає рук й продовжує тренування та намагається добитися правди й звертався до вищого керівництва України. 

Звернення Сергія Ємельянова до Міністерства спорту та Президента України

— Це звернення можна вважати офіційною заявою до президента України й Міністра спорту України.

Я дворазовий паралімпійський, чотириразовий чемпіон світу, чотириразовий чемпіон Європи Сергій Ємельянов хочу розповісти спортивній спільноті про корупцію в «Інваспорті» - організації, яка має займатися розвитку спорту інвалідів та допомагати спортсменам-інвалідам.
Зазначу, що зараз я не є членом паралімпійської збірної України, хоча маю бажання виступати за збірну і маю високий рівень майстерності й підготовленості, щоб підіймати прапор України на великих міжнародних змаганнях.

Перед тим передісторія

В лютому 2022 року, коли почалася війна, паралімпійська збірна України була на зборах в Туреччині. Коли про це дізнався, відразу сказав головному тренеру В’ячеславу Загребі, що їду на Батьківщину, де в мене дружина та дитина, та до того ж я мав допомагати як цивільним, так і військовим.

Наприкінці лютого я був в Дніпрі та активно зайнявся волонтерською діяльністю, десь разів двадцять їздив на східний фронт – в Бахмут та й далі, возив хлопцям найнеобхідніше — дрони, тепловізійні приціли, одяг, оснащення. Виставив на продаж золоту паралімпійську медаль, кошти від продажу якої також пішли на допомогу ЗСУ. Взагалі, вважаю, маємо віддати все, що в нас є, задля нашої перемоги.

Мені, до речі, коли виставив медаль на продаж, мені зателефонували із як представились уже не памятаю, бо давно було, мабуть, секретарка, і запитали, чого це я їх не запитавши, виставив медаль на продаж, на що я відповів, що можу робити зі своєю медаллю все що завгодно.
Десь на початку квітня ми домовились із В’ячеславом Загребою про те, що я готуюсь до чемпіонату Європи, який буде у серпні у місті Мюнхен Німеччина. Але після місяця підготовки дізнався, що мене ніхто нікуди не бере, а наступного року мені не дадуть ставку, тому що я в цьому році не виступав. Про це мені повідомила керівник дніпропетровського обласного «Інваспорту» Олена Зайцева, вона ж генеральний секретар національного комітету спорту інвалідів. Вони так і сказала ми вирішили із Загребою.

Після чемпіонату Європи поїхав до Зайцевої Олени дізнатися про своє майбутнє, а вона так мені в лоба й каже: «Пиши заяву на звільнення. А якщо ти не в складі збірної України, то ми в тобі й стипендію заберемо». Приблизно така була розмова.

Після цього спробував зателефонувати до В’ячеслава Загреби, але він відповів що я не мав права питати у керівника нічого то ж тепер не їду.

Восени телефонує мені Директор фірми «Пластекс» так каже, що у Дніпрі в елінг впала ракета та всі човни згоріли на що я відповів що все добре, а хто вам таке сказав на що мені дали відповідь головний тренер Параканоє, то ж спекулювати на війні це я вважаю дуже тяжкий злочин. Але ж якщо совісті немає, то й мовчати нічого не буде…

Після звільнення працював і на «Новій пошті», і в супермаркеті (охоронцем), адже треба було на щось жити.

Коли зрозумів, що в збірній України, принаймні, найближчим часом, не виступатиму, десь два-три місяці писав у веслувальні федерації різних країн, пропонуючи свої послуги як спортсмена, чи тренера. Потім я запросив відкріплення від Федерації каное України, але голова ФКУ Ігор Слівінський мені відмовив, сказавши, що йому ніхто не заплатив за це кошти. Він зателефонував під Новий рік і сказав: ніхто грошей не сплатив, тож я принципово відкріплення не даю, і ти три роки не маєш право ніде виступати то ж твоя кар’єра зникне.

Таким чином, мені тепер треба чекати ще три роки, щоб можна було виступати за іншу країну якщо своїй країні я не потрібен !
Зараз працюю в Грузії, треную юних веслувальників.

Звісно вся ця ситуація виникла не рівному місці. Кожного року, десь з 2017-го мене намагалися звільнити, кажучи я порушую режим і погано впливаю на команду. Але все це, як кажуть, було висмоктано з пальця.

Можливо, таке ставлення до мене через це, що я не ділився 10% від суми преміальних. Вже багато років в Україні працює така система – кожен паралімпієць має віддати у свій обласний «Інваспорт» 10% преміальних отриманих за Паралімпійські ігри, чемпіонати світу і Європи
Десь через місяць після отримання преміальних за перемогу в Ріо 2016 В’ячеслав Загреба мені повідомив, що я винен 10% від своїх преміальних обласному «Інваспорту». Я відмовився. Так він три-чотири рази наголошував на цьому, але тоді я не дав. На що він сказав, що «Я свою частку дав, а ти тепер пеняй на себе». А тренери також отримують не маленькі преміальні за кожного медаліста. І теж мають «чохлити» 10% преміальних обласним організаціям «Інваспорту».

Потім Загреба постійно давив, щоб спортсмени віддавали 10% своїх преміальних за чемпіонати світу і Європи в обласні організації «Інваспорту». Це, звісно, ніде не прописано, просто вони так захотіли, бо дуже *важко* працюють. Якщо не згоден, вони можуть «забути» подати тебе на стипендію, чи не взяти на збір. Багато є важелів такого тиску.

В Дніпрі В’ячеслав Загреба, який, до речі, є ще й головним тренером паралімпійської збірної України з академічного веслування та параканоє — відвозив ці кошти до обласного «Інваспорту», а саме Олені Зайцевій. Така система працює не тільки в Дніпропетровській області, але і по іншим регіонам, і не тільки, звісно, в параканое. Ще у 2016-му році були скандали з цього приводу, адже плавці не хотіли віддавати ці 10%, адже вони завоювали по 8 медалей. А потім мені так прямо і сказали, що якщо ти не віддаєш, ми створимо тобі проблеми. Прийшлося віддавати — у 2017, 2018, 2019 і навіть у 2021, за Токіо. Така система, наскільки я знаю, існує і в академічному веслуванні, і в плаванні, і в дзюдо, і в тенісі, і в легкій атлетиці. І не тільки в паралімпійському спорті, а й в дефлімпійському спорті (тут виступають спортсмени з вадами слуху)…

Якщо відмовляєшся, не будеш отримувати ані зарплатні, ані стипендії. Знаю, що кілька спортсменів спробували боротися із цією системою, але наступного року їх вже не було в збірній, їх звільняли. Це не залежало від їхньої перспективи. Звільнять і забудуть, попри регалії. Як це сталося зі мною. Багато паралімпійців і дефлімпійців завершують свою кар’єру, тому що не бачать сенсу займатися спортом, а надалі не знають, в чому себе знайти.

Можу сказати, що вся збірна України з параканое, сплачує ці відсотки преміальних у свої обласні центри. Чи йде це нагору, я не знаю.

Паралімпієць повністю залежний від «Інваспорту»: в плані зборів, зарплатні й стипендії. Будеш погано себе вести — на збір не візьмуть, обріжуть стипендії, чи зарплатню. Можуть обрізати до половини, чи до чверті ставки. Знаю таких спортсменів, які працювали за 25% ставки.
Я зрозумів, що в наші країні часто-густо трапляється так, що ти щось не те запитав, чи зробив щось добре, на тебе наїдуть і ти маєш щось комусь доводити, комусь «відкочувати».

Ось наведу приклад…

Справа була влітку 2021 го року. Тож я поїхав і купив ті 1000 пляшок, які потім роздали на Чемпіонаті України з веслування на дніпровському каналі, адже спека була просто неймовірна.

Потім мене телефонували з того самого «Інваспорту» та відчитали як пацана, що я домовився з фірмою води, отримав гонорар і навіть не заніс його керівництву. До того керівник дніпропетровського «Інваспорту» Олена Зайцева наголосила, що інші спортсмени, які були на моршинській, віддали: хтось весь гонорар, хтось половину. Так я точно знаю, що 6-разова паралімпійська чемпіонка з плавання Єлизавета Мерешко віддала весь свій гонорар у розмірі 200 тисяч гривень.

Ось таке ставлення…

Я б хотів надалі виступати за Україну, але як я можу виступати, якщо в спорту інвалідів України така корупція…

Я, наприклад, не знаю, де знаходиться мій човен — човен, який мені надала торік фірма «Пластекс» - він немов розчинився у повітрі. Ну, як можна працювати з такими людьми.

Після звільнення я двічі писав листа на тоді ще тільки Міністра спорту Вадима Гутцайта з проханням розв'язати це питання: один, потім, за місяць — другий, але він відповів, що це ваші проблеми – вирішуйте самі.

Зараз я не бачу перспективи виступати за збірну України, тому же займаючись параканоє, я не можу ані заробити собі на життя, а не допомагати нашим військовим зокрема й веслувальникам, які на фронті. Я зрозумів, що своїй країні я непотрібен. Скоріш за все, цей олімпійський цикл я пропущу. Можливо, наступного року виступлю в чемпіонаті світу Побачимо…

Ставлення до спортсменів змінилося, коли, з 2018-го року, на закордонні збори з В’ячеславом Загребою стала їздити його сім’я. Відтоді він міг дозволити собі й накричати на спортсмена, і нецензурно висловлюватися.

Його сім’я була включена в наказ Мінмолодьспорту, тобто була на зборі за державні кошти: дружина як тренера, сини – як спаринг-партнерів, але, як ви розумієте, ці функції вони не виконували. А якщо Загреба брав реальних спаринг-партнерів, то вони мали всі добові віддавати йому, інакше знайдуть іншого. Який згоден на такі умови. А ще він возив свого сина за державні кошти на Паралімпійські ігри – і в Ріо, і в Токіо…

Ще б хотів додати за виділення коштів на спортивне харчування та інше (5000 на кожного спортсмена на збір). Кому хотіли, тому видавали, але по зборах проходять всі. Дуже часто бувало, що видавали вже все прострочене харчування. Тобто видавали вже тоді, і то не в повному обсязі, коли добігали кінця терміни придатності.

Ось така система діє в «Інваспорті». Я готовий свідчити за цією справою, якщо вона дійде до прокуратури. Я закликаю всіх спортсменів-паралімпійців і дефлімпійців не мовчати, а виступити з такими заявами. Маємо зламати цю систему корупції маємо очистити спорт…