«У Соледарі розстрілювали з танків»: Кременчук попрощався з майстром спорту з боксу Віталієм Прокопенком

Сьогодні, 10 квітня, у Кременчуці попрощалися з 44-річним захисником України Віталієм Прокопенком. Військовий загинув 29 березня на Донеччині біля населеного пункту Новоселівка Друга під час виконання бойового завдання із захисту України.

Прощання відбулося у Палаці культури, куди кременчужани вишикувалися у чергу, щоб віддати шану полеглому військовому. Попрощатися з Віталієм прийшли рідні, близькі, спортсмени з СК «Легіон», де він тренувався, побратими та представники міської влади.

Віталій Петрович Прокопенко народився 30 січня 1979 року у Прип'яті (наразі покинуте місто після Чорнобильської трагедії). Він закінчив ПТУ №11 за спеціальністю «кухар».

- Солдат Віталій Прокопенко мав позивний «Прокоп». Його призвали по мобілізації 10 березня 2022 року Кременчуцьким РЦТК і СП. Направлений в 71 окрему єгерську бригаду. Був розвідником-навідником військової частини А-4030. Тричі був контужений й отримував поранення. Але, на жаль, 29 березня 2023 року загинув на російсько-українській війні. Поліг під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності України в районі населеного пункту Новоселівка Друга Покровського району Донецької області. У результаті зіткнення з противником і артилерійського обстрілу отримав поранення, несумісні з життям, - розповів військовий з позивним «Зоряний».

- Знав Віталія до війни, по спорту займалися разом. Це був боєць один з надійних, я в ньому ніколи не сумнівався. Я йому довіряв як собі. Хороший хлопець. Я займався боротьбою, а він боксом, був майстром спорту із боксу. З першого дня, 10 березня, як призвали, ми із однієї групи: Толік, Андрій, Славік – всі хлопці тут, з нашої десятки, - розповів військовий Олег.

Ще один побратим з позивним «Козак» додав, що світлина, яка знаходиться біля домовини Віталія, зроблена у Соледарі, де вони тримали оборону:

- Гарний був як людина, надійний. Ми багато із ним пройшли. І поранених разом витягували, і його витягувати довелось. До війни не знав, познайомилися з ним у військкоматі, з 10 березня і до 29 березня завжди разом були.

Ми із Соледару разом виходили, є загальна фотографія... Як були в Соледарі і нас обстрілювали, то були разом. Якось нас розстрілювали танки, то Віталій усміхався і казав: «У мене одна радість, якщо загинемо, то всі разом». Ніколи нічого не боявся й не відступав. Завжди був із усмішкою. Ніколи нікого не кидав.

Військовий «Болік» додав, що Віталій дуже любив дружину та доньку, про яку постійно розповідав та згадував.

- Дуже надійна людина. Ніколи не боявся, навіть тоді, коли все було погано, міг підтримати, підняти бойовий дух. Коли поруч наш товариш був поранений, то він першим пішов на допомогу. Шукав, як надати допомогу. Він був єдиним, хто пішов допомогти нашому пораненому. Його не зупинив ні біль, ні поранення. Був дуже надійний та веселий.

Любив свою дружину та доньку. Постійно, коли були на відпочинку, єдине про що розповідав, так це про доньку, - сказав чоловік.

Тримаючись на милицях, військовий «Балу» згадує, як Віталій врятував йому життя:

- Мало пам’ятаю, як це було. Пам’ятаю лише, як виносив, як зробив ноші, на них і виносили. Гарна була людина: добрий, чуйний, завжди підтримає. Веселий хлопець. Знав Віталія мало, але він врятував мені життя. Він і хлопці подарували життя.

Схилившись на коліно, кременчужани утворили живий коридор та віддали шану загиблому захиснику України. Панахиду відслужили у Свято-Миколаївському соборі. Поховали військового на Алеї Слави Свіштовського кладовища поряд з іншими захисниками України.