Чорнобиль: страшні спогади ліквідаторів

«Лише добровольці!»

«– Після ліквідації найскладнішої пожежі в кабельних тунелях третього та четвертого енергоблоків люди вистояли, але багато хто отримав небезпечну дозу опромінення, – розповідає ліквідатор М. – У бронетранспортері об'їжджаємо місцевість для складання карти дозиметричної обстановки. Генерал, який сидить поруч, спокійно, рівним голосом дає вказівки про те, що всі роботи необхідно вести з дозиметристом. На схемі кожного гідранта треба проставити рівень радіації й допустимий час роботи особового складу. Це дозволило вберегти людей від зайвих доз опромінення надалі. Дозиметрист наполягав, щоб ми покинули цю ділянку, більше тут не можна було перебувати.

…У ніч на 8 червня між третім та четвертим енергоблоками спалахнула трансформаторна підстанція. Пролунала єдина фраза: «Лише добровольці!» І я не встиг сісти в бронетранспортер, як він уже був заповнений офіцерами. Працювати доводилося в зоні високої радіоактивності, але ніхто не здригнувся.

Машинна зала третього блоку. Тут ніхто не працює. Високий рівень радіації. Це найнебезпечніша ділянка. Дозиметрист наполягає, щоб ми там не затримувалися. Виїжджаємо, а в голові лишень слова: зробити все, щоб не допустити пожеж. Після вибуху реактора було зруйновано системи протипожежної автоматики, тому доводилося цілодобово забезпечувати профілактичний нагляд.

…Особливо непокоїли пожежі мертвого «рудого» лісу, що тягнувся від станції до Прип'яті. Несприятлива ситуація склалася в районі торф'яних полів. Разом із димом радіоактивні частинки розносилися на інші території, підвищуючи загальне тло радіоактивного зараження.

Пам'ятаю пожежу, яка тривала понад тиждень. На площі близько 300 га – суцільне горіння. Довелося розгортати всі три бойові дільниці. Внаслідок цього горіння торфу було ліквідовано.

…І ось уже нам на зміну прибув новий зведений загін. Здав справи новому начальнику штабу і востаннє подивився на блакитні ялинки, що дивно вписувалися у краєвид зруйнованої станції…»

Незабутні страшні враження

Розповідає учасник ліквідації аварії на ЧАЕС Петро Ілліч:

…На початку жовтня 1986 року під час зрошення реактора зазнав аварії та спалахнув Мі-8, а на борту у нього знаходилося три тонни пального. Під час падіння гвинтокрил зачепив хвостом дах четвертого енергоблока. Усе пальне вилилося на дах машинного залу та на стіну «саркофагу».

Чимало людей брали участь у гасінні пожежі. Гвинтокрил спалахнув, наче бенгальський вогонь. Навіть наблизитися до нього було неможливо, але, зрештою, пожежу було ліквідовано.

Два обгорілі крісла та обвуглені тіла пілотів назавжди врізалися в мою пам'ять.

Подібні надзвичайні ситуації на станції траплялися часто, і згадувати про них досі важко».

Мертва Прип'ять

Згадує ліквідатор Микола Степанович:

Небезпечне відрядження

До подій 26 квітня 1986 року Іван Васильович працював трактористом. Термінову військову службу майбутній ліквідатор проходив у підрозділах ППО у Вірменії у місті Степанаван. На таких військовослужбовців оформлювалася бронь – протягом десяти років їх не могли закликати на перепідготовку та військові збори, адже свого часу вони й так отримали значну дозу опромінення.

Але 1986 року листоноша вручив Іванові повістку з військкомату – чоловікові треба було з'явитися туди рано-вранці.

У військкоматі він показав військовий квиток, де було вказано інформацію про бронь, але військовий комісар спокійно вирвав сторінку з цією інформацією та сказав, що тепер жодної броні немає. Сперечатися Іван не став.

Йому сказали, що треба з'явитися у військкомат з особистими речами та невеликим запасом їжі. Обіцяли, що відрядження триватиме недовго, щонайбільше три доби.

Вранці чоловік був на місці. Його та ще 100 осіб направили до Білої Церкви.

На місці у військовослужбовців забрали особисті речі та запакували у мішки. Кожному видали форму і почали розподіляти по частинах.

6 червня Іван опинився у Прип'яті. Так почалося його відрядження серед небезпечного та невидимого ворога – радіації.

Розмістили приїжджих в армійських наметах. Розраховані вони були на 12 осіб, але селили по 15 і більше. Спали на дошках – жодних ліжок чи розкладачок не було.

Іван не лише побачив станцію, а й навіть усередині побував.

До завдань чоловіка разом із колегами входила перевірка транспорту цивільних осіб на рівень радіації. Якщо він був вищим за норму, машини направляли в спеціальну яму, а пасажири йшли пішки далі.

Усі без винятку, у тому числі військові у званнях, проходили необхідні перевірки, перш ніж проїхати чи пройти далі.

Відрядження Івана тривало 20 діб замість трьох. Ліквідатори вставали о шостій ранку, а закінчували роботу о дев'ятій вечора. Працювали, не покладаючи рук.

Після цього в документи внесли інформацію про отриманий рівень радіації. За паперами він становив 1,92 рентгена, хоча насправді був на рівні 5-6 рентгенів на день. Але писати таке велике значення не можна було.

Командири знали, що ліквідаторів із такими показниками потрібно якнайшвидше відправляти додому та міняти на інших. Але людей у запасі не було. Коли в Івана та його колег загальна доза опромінення досягла 25 рентгенів, їх все ж таки вирішили відправити додому.

...Несучи службу в зараженій радіоактивній зоні, ліквідатори пройшли через жорсткі випробування, але ціною свого здоров'я і життя захистили світ від ядерної катастрофи.

• Саркофаг над зруйнованим реактором ЧАЕС побудували за рекордні 206 днів, залучивши майже 200 тисяч людей.
• Люди біля реактора працювали в радіаційному фоні, який коливався в діапазоні 5–370 рентгенів на годину. Допустима ж норма радіаційного фону становила менш як 20 мікрорентгенів на годину.