Кременчуцькій хоровій капелі імені М.В. Лисенка виповнюється 105 років з часу створення

Завтра, 6 травня, виповнюється 105 років з часу створення Кременчуцької хорової капели імені М.В. Лисенка. Біля її витоків стояв наш талановитий земляк – Прокіп Минович Сапсай (1886-1929). Людина унікальної обдарованості, він був актором, режисером, композитором і диригентом, пристрасним любителем хорового співу і самовідданим організатором народних хорів. «Де тільки він не був, скрізь створював хори», – так писав журнал «Музика» 1925 року про Прокопа Миновича Сапсая. Інформацію про хорову капелу підготувала Кременчуцька міська централізована бібліотечна система для дорослих.

У 1917 році випускник московської консерваторії Прокіп Минович Сапсай переїздить до Кременчука. Тут він працює інструктором хорових справ при відділі народної освіти, згодом завідує губернським музичним комітетом.

У 1918 році вони разом з П. Коротею засновують Кременчуцьку окружну хорову капелу ім. М.В. Лисенка. Він був її першим диригентом, працюючи на громадських засадах. Репертуар капели був складним, різноманітним, до нього входили українські народні пісні, хорові твори українських композиторів, а також класичні твори  російських і зарубіжних авторів.

За ініціативи і підтримки Прокопа Миновича у 1920 році в Кременчуці була відкрита музична школа (зараз музична школа №1 ім. П.І. Чайковського). Хорова капела деякий час працювала при цій школі, потім при Будинку вчителів. У цей час, перебуваючи на вершині своєї композиторської діяльності і на фоні загального творчого піднесення, він створює кращі пісні та інтенсивно обробляє українські народні, готує їх до публікації.

У 1920 році при капелі була започаткована художня рада. Найбільш обдарованих учасників капели направляють на навчання до Київської Державної консерваторії.

Коли Прокіп Минович  захворів і в 1922 році був змушений виїхати на лікування до Ялти, його зв’язок з капелою не перервався. Він продовжував надсилати хористам власні пісні і нові обробки українських народних.

Після нього капелою спочатку керували вчителі співів: Квітковська Ф.Ф., Чернишов І.І., Роменський І.А., потім деякий час полтавські диригенти Римський О.Ф. і Коропов Г.П., а після них головним диригентом капели був Раїк І.С.

Останнім диригентом капели стала рідна сестра Прокопа Миновича – Олександра Минівна, яка була в колективі з першого дня. Помітивши обдарованість Олександри, яка грала по слуху на різних музичних інструментах, її направили вчитися на диригентські курси. Після закінчення навчання вона однією із перших в колективі отримала звання диригента хорового співу. Головний диригент капели Раїк І.С. взяв її своїм помічником.

В 1927 році в Крюкові відкривається клуб ім. І.Ф. Котлова і хорова капела переходить у просторе приміщення нового клубу. Колектив хору успішно і на високому рівні виступав з концертами. Про його діяльність добре знали за межами міста. Певний час Кременчуцька хорова капела навіть мала статус «державна».

Кременчуцька хорова капела брала участь у художніх оглядах, які проходили у Харкові, Києві, де незмінно посідала призові місця. Олександра Минівна всю душу вкладала в роботу, щоб зберегти створене братом.

У роки Другої світової війни О.М. Сапсай жила в Крюкові. Під час нацистської окупації хорова капела під її керівництвом продовжила свою діяльність. Їх виступи були, можливо, найяскравішою сторінкою духовного життя кременчужан. З великим успіхом проходили концерти. Хор виконував крім народних пісень і пісні націоналістичні, такі, як «Чуєш сурми грають», «Марш націоналістів». Справжнім творчим тріумфом капели були організовані на Різдво «Вечорниці». Про «Щедрик» в їхньому виконанні так писалося в газеті «Дніпрова хвиля»(6 січня 1942р.): «Вдала імітація дзвонів, вміле відтворення святкової атмосфери на селі. Здавалось, не хор співає, а бачиш перед собою українське село різдвяного вечора. Недарма вимогливе «біс» слухача не можна було не задовольнити».

Після визволення міста О.М. Сапсай була заарештована і засуджена Військовим трибуналом за ст. 54-1 КК УРСР на 10 років позбавлення волі з поразкою у правах на 5 років та конфіскацією майна (за звинуваченням у націоналізмі). Реабілітована 24 серпня 1956 р. Повернулася до Кременчука, працювала в клубі ім. І.Ф.Котлова.

Прокіп Минович Сапсай був людиною унікальних обдарувань. Він залишив помітний слід в культурному житті Кременчука. Пам’ять про його благородну діяльність живе. Досі працює музична школа, а хорові колективи Кременчука продовжують справу його життя.