Талановита кременчуцька вишивальниця Наталія Рома мріє, щоб наші люди знали про те, хто вони є насправді: де їхнє коріння, яка в них культура. Щоб українці долучалися до прекрасних традицій свого народу та вивчали власну історію. Це дуже важливо для розвитку нашої країни. Адже без минулого немає майбутнього. Цю думку жінка розділяє повністю і намагається своєю творчістю долучати земляків до справжньої України
Наталія з родини, де всі жінки вишивали. У тяжкі голодні роки вишивання навіть допомогло родині вижити – готові роботи вони продавали або міняли на продукти. Мабуть, пращури передали нашій героїні вміння вишивати у спадщину. Дівчиною вона брала голку з ниткою і вишивала різні візерунки.
Але глибоке поринання у творче життя для Наталії почалося незвичайно — з рекламного оголошення в полтавській газеті. Тоді дівчина, яка щойно закінчила восьмий клас кременчуцької школи №30, прочитала, що Решетилівське профтехучилище оголошує набір слухачів на курс «Вишивальник». Разом зі своєю однокласницею Наталія поїхала до Решетилівки й, коли побачила роботи, представлені у музеї училища, зрозуміла, що дуже хоче тут навчатися.
Навчання пройшло на одному подиху. У 1991 році Наталія закінчила училище. Але хоч диплом вже був на руках, фінальна крапка не була поставлена.
Так сталося, що свою дипломну роботу — блузу «білим по білому», Наталія ще раз відшила через 25 років після закінчення ПТУ. У 2018 році з нею майстриня брала участь у конкурсі «Вишиваний Кременчук» і посіла перше місце та здобула приз глядацьких симпатій. Відтоді почалася нова хвиля в її творчому житті.
Варто зазначити, що довгий час вишивка для жінки була лише хобі. Вона працювала в різних місцях, і на творчість не вистачало часу. Але потім життя все розставило на свої місця. Спочатку з’явився час. Потім — перше замовлення від подруги: вишити крижму на хрещення. А потім нові й нові замовлення. Так Наталія зрозуміла, що вишивка — це не лише її покликання, захоплення, але й робота.
За вишивкою майстриня може провести весь день і каже, що втоми не відчуває, бо отримує справжнє задоволення від процесу.
Майстриня з великим задоволенням вишиває одяг. Але не кожному клієнту вона відповідає згодою.
Одна з робіт Наталії — вишиванка для військового з Кременчука, який знаходиться в зоні бойових дій.
Наталія підкреслила, що для наших воїнів сорочки мають дуже велике значення. Один із захисників Маріуполя розповів, що коли він виходив із «Азовсталі», росіяни віддали йому всі речі, крім його вишиванки. Сорочку вони демонстративно, дуже зневажливо кинули на землю. Досі у воїна болить за те.
Багато робіт майстрині мають аутентичні візерунки. Наталія просто знаходить в інтернеті фото старовинних речей та починає по ньому створювати нову сукню чи сорочку.
Так вона виконала роботу за сорочкою Івана Франка, яка зберігається у фондах Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка.
Крім того, майстриня виконала роботу для проєкту UA.Heritage «Онлайн-музей ДНК української вишивки авангарду». Вона по-новому відшила скатертину, яка належала родині Наталії Давидової. Ця жінка на початку 20 століття заснувала у селі Вербівка поблизу міста Кам'янка Черкаської області вишивальну артіль. Саме майстрині вербівської артілі створювали вишиті композиції за ескізами професійних художників - Олександри Екстер, Казимира Малевича та інших.
Але перевагу майстриня все ж таки надає білому кольору. Біла вишивка на білому полотні виглядає по особливому святково. Колись пані Наталія обрала для себе техніку вишивки «білим по білому» і не зраджує їй.
По-перше, це — полтавське вишивання. Хоча техніка популярна й в Україні та світі. Майстрині з Решетилівки навіть створили вишиту «білим по білому» сорочку для самої королеви Великої Британії Єлизавети ІІ.
По-друге, Наталія Рома має статус носія елементу національної культурної спадщини «Технологія вишивки «білим по білому» міста Решетилівка». Бути носієм елементу — це велика відповідальність, бо потрібно не лише вміти вишивати, а й берегти та розвивати елемент. Тому жінка всіляко популяризує техніку: проводить різні заходи, виставки, майстер-класи, співпрацює з викладачами праці, з якими разом вишиває, освоює техніку, щоб потім ці знання вони передали дітям у школі.
Вишивка ця трудомістка та забарна, швидко її не зробиш, цінується вона високо. Це класична вишивка, яка пережила всі рівні й зараз вийшла на найвищий.
Слід зазначити, що Міністерство культури та інформаційної політики України надіслало Міністерству закордонних справ України три номінаційні досьє елементів нематеріальної культурної спадщини (НКС), звідки вони були передані до ЮНЕСКО. Один із представлених елементів НКС — це «Технологія вишивки «білим по білому» міста Решетилівка Полтавської області».
Також серед робіт Наталії багато рушників. По-перше, рушник – це справжній скарб для українців. Він супроводжує людину все життя.
Наталія Рома – активна учасниця різних проєктів. Коли вона дізналася у фейсбуці, що готується до запуску Всеукраїнський мистецький проєкт «Рушник Сковороди» до 300-річчя відомого філософа, поета і мислителя, вона захотіла взяти в ньому участь.
Тоді у травні 2021 року у Переяславі розпочали вишивати рушник, орнамент для якого перезняли з одного з найдавніших рушників, які зберігаються у фондах заповідника «Переяслав».
Перша виставка Наталії Роми відбулася у 2019 році. Саме тоді вона побачила, як багато людей цікавляться вишивкою і зрозуміла, що це їм потрібно.
Зараз вона часта гостя різних виставок та учасниця проєктів. Готуючись до однієї з подій, вирішила вишити собі червону сорочку.
Магія вишивки зачаровує та ще раз нагадує про важливість збереження українських традицій та їхню роль у згуртуванні нації.
Закінчуючи нашу розмову, пані Наталія ще раз підкреслила, що наша молодь має унікальну можливість зануритися у традиції українського народу, стати справжніми професіоналами вишивки та здобути всебічну освіту у Решетилівському художньому професійному ліцеї. Його двері відчинені.
Інформація
Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.