«Білим по білому»: про творчість і чарівні стежки майстрині Наталії Роми

29.05.2023, 13:30 Переглядів: 4 628

 

Талановита кременчуцька вишивальниця Наталія Рома мріє, щоб наші люди знали про те, хто вони є насправді: де їхнє коріння, яка в них культура. Щоб українці долучалися до прекрасних традицій свого народу та вивчали власну історію. Це дуже важливо для розвитку нашої країни. Адже без минулого немає майбутнього. Цю думку жінка розділяє повністю і намагається своєю творчістю долучати земляків до справжньої України

Наталія з родини, де всі жінки вишивали. У тяжкі голодні роки вишивання навіть допомогло родині вижити – готові роботи вони продавали або міняли на продукти. Мабуть, пращури передали нашій героїні вміння вишивати у спадщину. Дівчиною вона брала голку з ниткою і вишивала різні візерунки.

Але глибоке поринання у творче життя для Наталії почалося незвичайно — з рекламного оголошення в полтавській газеті. Тоді дівчина, яка щойно закінчила восьмий клас кременчуцької школи №30, прочитала, що Решетилівське профтехучилище оголошує набір слухачів на курс «Вишивальник». Разом зі своєю однокласницею Наталія поїхала до Решетилівки й, коли побачила роботи, представлені у музеї училища, зрозуміла, що дуже хоче тут навчатися.

— То були справжні твори мистецтва, від яких неможливо було відвести очей. Хотілося дивитися знову і знову, розглядаючи всі тонкощі виставлених робіт, — згадує майстриня. — З першого погляду я закохалась у вишивку і дуже захотіла навчитися робити таку ж красу. Тому разом із подругою ми привезли туди документи на вступ. Але коли я повернулася додому, всі родичі почали мене відмовляти від того навчання. Аргументи були найрізноманітніші, і під натиском я погодилася. Забрала документи й пішла у десятий клас 30-ї школи. Рівно два тижні я просиділа за партою, доки зрозуміла, що зробила велику помилку. Ті роботи в музеї навчального закладу не йшли у мене з голови. І я знов поїхала за здійсненням своєї мрії. І жодного разу у житті не пошкодувала про те, що не залишилася у школі, що не отримала одразу вищу освіту. Адже завдяки своїм вчителям я здобула такі знання і вміння, отримала такий скарб, який є безцінним! Я досі вдячна своїм викладачам, а особливо Надії Вікторівні Вакуленко, яка і сьогодні є для мене справжнім кумиром.

 

«Білим по білому»

Навчання пройшло на одному подиху. У 1991 році Наталія закінчила училище. Але хоч диплом вже був на руках, фінальна крапка не була поставлена.

Так сталося, що свою дипломну роботу — блузу «білим по білому», Наталія ще раз відшила через 25 років після закінчення ПТУ. У 2018 році з нею майстриня брала участь у конкурсі «Вишиваний Кременчук» і посіла перше місце та здобула приз глядацьких симпатій. Відтоді почалася нова хвиля в її творчому житті.

Варто зазначити, що довгий час вишивка для жінки була лише хобі. Вона працювала в різних місцях, і на творчість не вистачало часу. Але потім життя все розставило на свої місця. Спочатку з’явився час. Потім — перше замовлення від подруги: вишити крижму на хрещення. А потім нові й нові замовлення. Так Наталія зрозуміла, що вишивка — це не лише її покликання, захоплення, але й робота.

За вишивкою майстриня може провести весь день і каже, що втоми не відчуває, бо отримує справжнє задоволення від процесу.

— Особливістю решетилівської вишивки є те, що її виконують на дуже тоненькій тканині. Ниточка теж дуже тонка, а ти ж маєш порахувати, маєш підрізати, це така мікрохірургія у вишивці. Але я не втомлююся від вишивки, я можу працювати цілий день, коли бачу результат — завжди маю піднесений настрій, — пояснює пані Наталія.

Майстриня з великим задоволенням вишиває одяг. Але не кожному клієнту вона відповідає згодою.

— Вишивка — це копітка робота. Довгий час я тримаю у руках тканину, вкладаю в неї свою енергію, свою душу. Тому я спочатку спілкуюся з людиною, щоб відчути її. Якщо вона мені не підходить енергетично, я не буду з нею працювати. Для мене це дуже важливо, — підкреслює майстриня.

Одна з робіт Наталії — вишиванка для військового з Кременчука, який знаходиться в зоні бойових дій.

— З початку війни вишивальна спільнота згуртувалася і почала вишивати сорочки для наших захисників. Я долучилася до цього проєкту, об’єднала друзів того хлопця, ми разом придбали тканину і я вишила сорочку. Це для нього стало приємним сюрпризом. Він дуже зрадів і прийняв вишиванку, як справжній скарб.

Наталія підкреслила, що для наших воїнів сорочки мають дуже велике значення. Один із захисників Маріуполя розповів, що коли він виходив із «Азовсталі», росіяни віддали йому всі речі, крім його вишиванки. Сорочку вони демонстративно, дуже зневажливо кинули на землю. Досі у воїна болить за те.

— Ця історія ще одне підтвердження тому, яке важливе значення мають вишиванки для нашого народу, і особливо для наших захисників.

Багато робіт майстрині мають аутентичні візерунки. Наталія просто знаходить в інтернеті фото старовинних речей та починає по ньому створювати нову сукню чи сорочку.

Так вона виконала роботу за сорочкою Івана Франка, яка зберігається у фондах Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка.

Крім того, майстриня виконала роботу для проєкту UA.Heritage  «Онлайн-музей ДНК української вишивки авангарду». Вона по-новому відшила скатертину, яка належала  родині Наталії Давидової. Ця жінка на початку 20 століття заснувала у селі Вербівка поблизу міста Кам'янка Черкаської області вишивальну артіль. Саме майстрині вербівської артілі створювали вишиті композиції за ескізами професійних художників - Олександри Екстер, Казимира Малевича та інших.

Але перевагу майстриня все ж таки надає білому кольору. Біла вишивка на білому полотні виглядає по особливому святково. Колись пані Наталія обрала для себе техніку вишивки «білим по білому» і не зраджує їй.

По-перше, це — полтавське вишивання. Хоча техніка популярна й в Україні та світі. Майстрині з Решетилівки навіть створили вишиту «білим по білому» сорочку для самої королеви Великої Британії Єлизавети ІІ.

По-друге, Наталія Рома має статус носія елементу національної культурної спадщини «Технологія вишивки «білим по білому» міста Решетилівка». Бути носієм елементу — це велика відповідальність, бо потрібно не лише вміти вишивати, а й берегти та розвивати елемент. Тому жінка всіляко популяризує техніку: проводить різні заходи, виставки, майстер-класи, співпрацює з викладачами праці, з якими разом вишиває, освоює техніку, щоб потім ці знання вони передали дітям у школі.

«Чому «білим по білому?» — запитали ми у майстрині. І вона відповіла: «Вишивка найбільше лягає на душу та, звідки ти родом. Мій батько — з Кременчука, мама — з Глобинського району. Моє етнографічне коріння — з Полтавщини, тому серед усіх технік найулюбленіша — «білим по білому».

Вишивка ця трудомістка та забарна, швидко її не зробиш, цінується вона високо. Це класична вишивка, яка пережила всі рівні й зараз вийшла на найвищий.

Слід зазначити, що Міністерство культури та інформаційної політики України надіслало Міністерству закордонних справ України три номінаційні досьє елементів нематеріальної культурної спадщини (НКС), звідки вони були передані до ЮНЕСКО. Один із представлених елементів НКС — це «Технологія вишивки «білим по білому» міста Решетилівка Полтавської області».

 

«З Григорієм Сковородою у серці»

Також серед робіт Наталії багато рушників. По-перше, рушник – це справжній скарб для українців. Він супроводжує людину все життя.

— У Переяславському музеї я дізналася цікаві факти про рушник: молода вагітна жінка готувала сім метрів полотна, на яке повитуха приймала дитину. Потім цю тканину використовували при першому обряді — хрещенні дитини. Цим же рушником перев’язували молодятам руки після весілля і заводили до їхньої хати. А наприкінці життя тим рушником опускали труну у яму й засипали його землею разом із похованою людиною. Тож рушник - це шлях у все життя, — розповіла майстриня.

Наталія Рома – активна учасниця різних проєктів. Коли вона дізналася у фейсбуці, що готується до запуску Всеукраїнський мистецький проєкт «Рушник Сковороди» до 300-річчя відомого філософа, поета і мислителя, вона захотіла взяти в ньому участь.

Тоді у травні 2021 року у Переяславі розпочали вишивати рушник, орнамент для якого перезняли з одного з найдавніших рушників, які зберігаються у фондах заповідника «Переяслав».

— Сам рушник дуже давній. Вважають, що саме такі побутували в епоху Григорія Сковороди. Тому майстрині взялися відшити по-новому цей автентичний візерунок українського рушника, — розповідає пані Наталія. — Триметрове полотно переходило в різні міста до рук майстринь, які в рамках проєкту по різних мистецьких закладах долучалися до творення унікального українського рушника з автентичним давнім орнаментом. Цей рушник побував і в Решетилівці, і у нас у Кременчуці, і в Козельщині. У лютому 2022 року ми вишивали його в нашій бібліотеці, потів він поїхав до інших міст, і на початку травня цього року знов повернувся до Кременчука вже повністю вишитим.

 

Магія вишивки

Перша виставка Наталії Роми відбулася у 2019 році. Саме тоді вона побачила, як багато людей цікавляться вишивкою і зрозуміла, що це їм потрібно.

Зараз вона часта гостя різних виставок та учасниця проєктів. Готуючись до однієї з подій, вирішила вишити собі червону сорочку.

— Тканину придбала давно, але все відкладала вишивання. І вже після початку війни, коли було багато горя, коли ми дізналися про те, що творилося у Бучі та Гостомелі…і після того, як Андрій Хливнюк у порожньому Києві заспівав «Червону калину», я зрозуміла, що треба вишивати. Взялася до роботи - так у мене з’явилася сорочка, яка має назву «Червона калина».

Магія вишивки зачаровує та ще раз нагадує про важливість збереження українських традицій та їхню роль у згуртуванні нації.

— Українці мають унікальну національну ідентичність, традиції, історію та самобутність! — підкреслює майстриня, і хоче, щоб вони жили й розвивалися. А для цього потрібна підтримка на рівні держави. І хоч зараз багато говорять про культурну спадщину, але об’єднавчих дій немає, і підтримки майстрам дуже не вистачає. — Ми мусимо розуміти, що Народ є доти, доки жива його мова й традиції! Тому підтримувати їх потрібно усією державою!

Закінчуючи нашу розмову, пані Наталія ще раз підкреслила, що наша молодь має унікальну можливість зануритися у традиції українського народу, стати справжніми професіоналами вишивки та здобути всебічну освіту у Решетилівському художньому професійному ліцеї. Його двері відчинені.

Автор: Мирослава УКРАЇНСЬКА
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
Читайте також:
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск (№ 50 від 12 грудня 2024)

Для дому і сім'ї

Читати номер

Для дому і сім'ї - програма телепередач

Читати номер

Приватна газета

Читати номер
Попередні випуски
Вверх