17-річна учениця ліцею №4 Софія Самборська написала та видала власну книгу «На іншому боці»

Днями у бібліотеці на вулиці Європейській відбулася презентація книги «На іншому боці», яку написала та видала 17-річна учениця 11 класу Кременчуцького ліцею №4 «Кремінь» Софія Самборська.

Софія хоче писати живо, як Стівен Кінг, бо у нього такі діалоги, що під час читання їй здається, що герої спілкуються прямо у її кімнаті

Дівчина каже, що мала амбітну мету – сподівалася побити рекорд англійської письменниці Мері Шеллі, яка видала свою першу книгу у 18 років. Перша друкована повість Софії має 300 сторінок. Наразі видано 50 примірників, але книгу планують додрукувати, якщо будуть охочі її придбати. «Кременчуцький ТелеграфЪ» поспілкувався з молодою авторкою.

- Про що книга «На іншому боці»?

Ця повість про дівчину, про її подорож, про світ всередині неї, про стосунки, взаємодопомогу, дружбу, порятунок, жертовність, музику, поезію, танець. Це книга про життя і трохи про казку, про паралельний світ, який складається з величезного будинку, в який головна героїня потрапляє і таким чином ховається від своїх реальних проблем. Але не може цього зробити і зустрічає їх навіть у паралельному, ірреальному світі.

- Як прийшла ідея до написання цієї історії?

Ідея прийшла давно, три роки тому, я писала цю повість протягом трьох років. Замальовки почала робити у 13 років, і це імпресіоністична фіксація моїх емоцій у той час, як вони змінювалися. Я зараз, прочитуючи деякі уривки книги, розумію, як змінювалися мої почуття щодо цього світу і себе у цьому світі.

Ідея прийшла після першої закоханості, тому що я хотіла вмістити всі свої почуття, які накопичилися від виру емоцій. Це було кохання без відповіді, на жаль. І так сталося, що моїх почуттів вистачило на п’ятьох героїв цієї книги. Ваша закоханість – це коли ви бачите те, що хочете бачити, і тільки від вас залежить, чи ви створите з цього щось більше, чи це залишиться тільки почуттями.

- Чи є прототипи твоїх героїв?

Так! У мене є захоплення – я «збираю» людей. Я збираю описи зовнішньо цікавих особистостей, які просто проходять по вулиці. У моєму телефоні є нотатка, присвячена цьому. Я пам’ятаю стару пані у величезному червоному капелюсі, з якою я їхала у тролейбусі, хлопця, який посеред зими зайшов у тролейбус, намалював на запітнілому вікні свій портрет і вийшов. Я пам’ятаю всіх цікавих людей, яких зустріла, іноді з цієї колекції я «беру» людей і оживляю їх в книзі. Звичайно, протопити особистісних якостей у цій книзі надзвичайно егоїстичні, тому що у цій книзі кожен герой – це я (певним чином). Але також присутні образи інших людей – моїх друзів, рідних, знайомих, їхні риси. Ім’я героїв теж вибрані не просто так.

- Чому вирішила саме цю книгу видати?

Війна, раптом помру, а книгу не видала? (сміється) Життєстверджуюче, я згодна. Але ця книга – це перший завершений твір, який в мене є і який я не хотіла тримати в шухляді, тому що він забагато для мене значить, щоб ховати його.  Я б хотіла, щоб люди також познайомилися з ним, і не тільки я знала цю історію.

- На який вік розрахована книга?

Під час роботи над цією повістю я також писала наукову роботу у Малій академії наук і темою дослідження була власне ця повість. Вікову категорію я визначила як young adult, тобто від 16 років і до 101, як кажуть у «Видавництві Старого Лева».

До цього я публікувала уривки у збірці від видавництва «Лілія» «Ти і я», а також в альманасі «Кременчук літературний».

- З чого починався твій творчий шлях?

У 9-10 років писати я ще добре не вміла, читати вміла, однак не дуже любила, а от малювати, хоч хисту і не мала, було легше. Тому я малювала казки про принцес, принців та відьом. Особливо мені подобалося вигадували покарання для відьом. Перший мій твір, який я почала і не закінчила, це був детективний роман (я амбіційно вирішила, що можу написати роман в 11) про дівчину Вонду, яка вирішила кинути своє старе життя та рушити назустріч пригодам на Фарерські острови – далеко, холодно, мало людей. І дорогою з нею траплялися різні оказії, вона приїхала на острів, а там живуть п’ятеро людей, і тут раптом когось вбили. І вона вирішила все це розслідувати. Це були перші 30 сторінок, але на цьому моменті я закінчила, бо вирішила, що далі вже складно, треба якось розвивати сюжет, робити діалоги, віднайти шлях персонажів у цій ситуації.

Далі була повість «Лінія часу», перший розділ якої опублікований в альманасі «Кременчук літературний» за 2021 рік. Цю повість я написала для моєї мами як подарунок на День народження. Я прочитала історію Джоан Кетлін Роулінг, яка, коли їй не було що подарувати своїм друзям, писала про них оповідання. Видала її самодруком, надрукувала як дипломну роботу, я була надзвичайно захоплена тим, що можу створити книжку своїми руками.

Далі на конкурс «Поетична весна» 2021 року я направила перший розділ нової повісті. Це була повість про трьох друзів, які переробили величезний автомобіль на бібліотеку на колесах і поїхали у подорож Україною. Вона, на жаль, була не дописана до початку повномасштабного вторгнення, і зараз я б хотіла її дописати, тому що вона несе важливий мотив єднання.

- Що ти відчула, коли взяла власну надруковану книгу у руки?

Це були невпевненість і страх, нерозуміння того, чи достатньо це література, щоб бути надрукованою на папері. Як казала Ґрета Тунберг, чи варто вбити стільки дерев, щоб надрукувати мою книгу. Але це було і захоплення через гарну обкладинку та неоціненний досвід, який я хочу повторити.

- Хто був твоїм першим читачем?

Мама. Мама прочитала, знайшла всі орфографічні помилки, які вважала такими, олівчиком повикреслювала, сказала «іди дописуй». А також мої вчителі та друзі хотіли прочитати цю повість ще тоді, коли я казала, що таке не можна читати людям. (сміється)

Під час презентації книги присутнім демонстрували слайди, на кожному з яких були «заховані» відомі письменники. Хто вгадував, отримував кольорову картку, а хто найбільше їх зібрав – книгу від авторки з автографом

- Я знаю, що ти перемогла у проєкті «КрутеЗНО». Чи витратила призовий фонд?

Мета конкурсу «КрутеЗНО» – популяризація української літератури, треба було створити літкаст (аудіозапис), у якому розказати про твір української літератури, класичний або сучасний. Проза, поезія – усе, що б ви хотіли прочитати, щоб підготуватися до ЗНО. Під час цього конкурсу я здійснила літературну, наукову розвідку про Оксану Забужко і її повість «Казка про калинову сопілку». Саме цю повість я обрала через те, що в ній переплітається химерність і реальність, це те, що я робила у своїй повісті. Тому Оксана Забужко така собі моя менторка.

Я записала подкаст на тему повісті. Від 3 до 15 хвилин це потрібно було зробити, максимально весело і цікаво, щоб він був наповнений незвичайними, креативними рішеннями, щоб література не видавалася чимось запиленим, залежаним і нудним. І щоб українська література не видавалася плачами про кріпаків, адже це абсолютно не так.

Призовим фондом було 100 тисяч гривень, і 10 тисяч гривень отримував кожен переможець 10 номінацій. Гроші я сподіваюся витратити на поїздку після того, як завершиться сесія НМТ, щоб збирати враження для наступної книги.

- Вже вирішила, куди хочеш поїхати?

Моя мрія – поїхати у Львів і пожити деякий час у ньому. Для мене це місто магічне, просякнуте історією України, химерна архітектура для мене надзвичайно захоплива.

- Ти була у Львові як переможниця олімпіади з української мови та літератури?

Так, ми там жили 4 дні, і тому я хочу повторити цей досвід. Перший день – відкриття, другий – українська мова (5 годин), третій – українська література (5 годин) і закриття. Зустріла надзвичайно багато цікавих людей, які теж були учасниками цієї олімпіади, отримала неоціненний досвід – стрес 5-ти годин в укритті за складними завданнями.

- Ви писали олімпіаду в укритті?

Ми писали кожного дня в укритті по 5 годин. Один раз почалася дуже довга тривога, потенційно це могли бути бомбардування, було надзвичайно страшно і важко зосередитися над роботою. Але це був наш маніфест, ми відмовлялися боятися і припиняти попри тривоги.

- Ти вже вирішила, куди хочеш вступати після школи, на кого вчитися?

Так, моя мрія – вступити у Києво-Могилянську академію на спеціальність «Мова. Література. Компаративістика». Я б дуже хотіла досліджувати літературу, писати літературу, пов’язати з нею своє життя. Я відчуваю себе найкомфортніше, коли пишу, складаю слова у речення, і це надзвичайно важливо для мене.

Купити книгу Софії Самборської «На іншому боці» можна, написавши їй в соціальній мережі інстаграм за посиланням. Вартість – 250 грн, а якщо з наліпками та закладкою – 300 грн.