Пропагував рідну мову: Як доля поета Степана Васильченка пов’язана з Кременчуччиною

З Кременчуцьким краєм та Семенівщиною зокрема пов’язані життя та діяльність багатьох вітчизняних діячів-літераторів. У плеяді цих митців і постать Степана Васильченка (справжнє прізвище — Панасенко) — видатного поета та прозаїка періоду модернізму. Його вірші, повісті, новели та оповідання високомистецької форми збагатили українське письменство, додали нових образів до великої панорами життя українців, зокрема дітей. Але він увійшов в історію не лише як талановитий художник рідного слова, а і як прогресивний педагог. На початку XX ст. він певний час учителював у нашому селі Брусове. Про цей епізод із його біографії і йтиметься в статті. Про це повідомляє видання Громада.

Степан Васильович народився на Чернігівщині у 1879 р. в простій селянській родині. У 1895 р. він почав навчатися у Коростишівській учительській семінарії (щось на зразок теперішнього педагогічного училища). Як здібний учень навчався за казенний кошт. Семінарія була відомою в Україні, до неї щорічно приймали десять-дванадцять казенних стипендіатів з Чернігівщини, Полтавщини, Київщини.
У 1898 р. Степан Васильович закінчив семінарію і відтоді розпочинається його шлях педагога. Усі перипетії шкільного життя, свідком яких він був, згодом знайдуть відображення у його творах. На сторінках оповідань «оживуть» учителі, селяни, робітники, діти, з якими він спілкувався, яких особисто знав або чув про них.

Чоловік довго не затримувався в жодному навчальному закладі. Неодноразово йому доводилося конфліктувати з місцевими чиновниками й духовенством, кілька разів його «перекидали» за непокірну вдачу із села в село: лагідність, ніжність натури вчителя, а потім письменника, не дозволяла йому миритися із соціальною несправедливістю. Так було і за часів його вчителювання в Брусівській школі.

Ось що писав Степан Васильович про ті роки:

 
Старості села не сподобалося, що учитель пропагує рідну мову, і на Степана Васильченка почали писати доноси. Тоді його перевели до села Зубані (на Глобинщині). Але царські посіпаки й там знайшли «учителя-пропагандиста» рідної мови. Тому в 1907 році Степан Васильченко покидає Полтавщину та їде на Донбас. Там невдовзі він потрапив у бахмутську тюрму через участь у робітничих страйках. Після звільнення йому категорично заборонили учителювати…
Короткий період життя Степана Васильченка, який пов’язаний із с. Брусове, залишив помітний відбиток у його творчості. На основі життя брусівських селян він написав п'єсу-водевіль «На перші гулі», оповідання «Мужицька арихметика» та інші.