Історія етнічного росіянина — льотчика з Полтавщини Сергія Проказіна, який обрав українське небо

Потім був інститут льотчиків, служба в авіаполках на Миколаївщині та в Миргороді. 

Лише у 2010-му Сергієві вдалося повернутися до ЗСУ. За інформацією, яку надала hromadske пресслужба 40 бригади тактичної авіації, Проказін став офіцером із бойової підготовки повітряного командування «Центр», служив командиром авіаційної ланки авіаційної ескадрильї 831 бригади тактичної авіації, обіймав посаду начальника штабу — першого заступника командира авіаційної ескадрильї.

У 2021 році Сергій став штурманом у 40 авіабригаді. 

На момент загибелі Сергій, льотчик 3 класу, мав майже 400 годин нальоту.

Брат проти брата

На початку 90-х багато етнічних росіян-військових старалися виїхати в росію. Сергіїв батько, який служив льотчиком-винищувачем у Миргороді, вийшов у відставку і теж майнув туди. Але через проблеми з житлом незабаром повернувся в Миргород. Мама Сергія з двома його братами після розлучення з чоловіком теж подалася в росію.

А Сергій, народжений в Узбекистані від батьків-росіян, тим часом склав військову присягу на вірність народу України. 

З братами й мамою Сергій мав міцний емоційний зв’язок. До 2014 року, коли з’ясувалося, що найрідніші люди вірять у пропаганду про розіп’ятого хлопчика та українських нацистів.

За його словами, Сергій намагався пояснити матері й братам, як вони помиляються, однак усе дарма. А після 24 лютого 2022-го мама і брати стали відвертими путіністами. 

А на початку великої війни Сергій отримав гнівне послання від свого брата, військового льотчика в росії. Той писав, що через Сергія його відсторонили від виконання службових обов’язків.

hromadske зателефонувало пані Людмилі в Санкт-Петербург і запитало, що вона думає про загибель свого сина, українського захисника.

А пізніше написала: «Я не можу уявити, що його немає. Тому що Сергій — це саме життя: яскравий і світлий. Закоханий у небо. Таким він буде для мене завжди. Важко, що він не зможе виростити сина, про якого довго мріяв. Занадто все, що трапилося, боляче».

Батько двох синів

Сергій учився з Галиною в одній школі у Миргороді, але великої уваги на дівчину, яка була молодшою на рік, не звертав. Галина, дочка військового льотчика, теж стала військовослужбовицею. На службі й поновила шкільне знайомство із Сергієм. На той час у нього в минулому залишилися стосунки, у неї — розлучення. 

Чоловік мало був удома — постійно у відрядженнях. Але коли з’являвся, то тішив дружину і друзів власноруч звареним пивом і джином, міг і торт спекти, і страви з м’яса приготувати. Постійно мріяв поїхати кудись за кордон, де «все включено». Любив посиденьки в альтанці, навколо якої посадив ягідні кущі, розмови з товаришами під шашлики. 

За словами Максима, товариша Проказіна по службі в Миргороді, Сергій умів дискутувати аргументовано і спокійно, ніколи не зривався на сварки. 

Заходиш до нього додому, а тобі назустріч його щира посмішка. Він дуже приємний був у спілкуванні, мені з ним не те що поручкатися, а обійнятися завжди хотілося — така щира людина», — говорить Максим.

Своїх дітей Сергій тоді не мав, тож прикипів душею до Ігоря. 

Було очевидно, що хлопець теж стане військовим льотчиком. Хотів учитися саме в Харкові, як Сергій.

У 2015-му в Сергія та Галини народився Денис. Ігор мріяв «про когось малого, як у всіх однокласників», тож із завзяттям міняв хлопчику підгузки.

Нині 8-річний Денис розкладає перед нами гру, яку власноруч зробив для батька: «Це просто: треба кидати кубики й робити фішками ходи. Потрапляєш на значок цукерки — їси цукерку, втрапиш на намальовану машинку — отримаєш права».Пере

збираючись із Миргорода у Васильків, Сергій привіз із собою улюблену книжку — «Граф Монте-Крісто». Знав її ледь не напам’ять — і все одно постійно перечитував. Скарб кардинала Спада так розбурхував його уяву, що він і Дениса ним зачарував.

Батько і його почав привчати до великих швидкостей — ганяв із сином на картингу, як на літаку, тільки шоломи миготіли…

День, коли все зупинилося

Цього літа 21-річний Ігор став військовим льотчиком. У серпні юний лейтенант прибув для проходження служби в авіачастину під Житомиром, де саме перебував у відрядженні батько. 

27 серпня у Василькові сім’я мала відзначати дев’яту річницю одруження Сергія та Галини. Сергій з Ігорем планували приїхати додому 26 серпня — на цю дату Галина записала чоловіка до перукаря і стоматолога. Про це й була їхня остання розмова. 

За словами Ігоря, він знав, що у батька на 25 серпня заплановані польоти. Почав телефонувати йому, коли за розрахунками політ мав закінчитися. Але ніхто не відповів. Тоді Ігор подзвонив керівництву.

Полегшало, коли Сергіїв товариш по службі Максим, який взявся за організацію похорону, сказав Ігорю зібрати батькові речі й привезти їх додому, у Васильків. Тоді з’явився чіткий алгоритм дій.

Коли Галина розбирала ті речі після похорону, то знайшла приготовлений для неї подарунок Сергія до річниці весілля — золоті прикраси. Але так і не змогла їх надіти.

Сергія Проказіна, якому посмертно надали звання підполковника, поховали в колумбарії Байкового цвинтаря у Києві.

Ігор ще кілька днів побуде у відпустці біля матері й поїде на службу. Каже, що після смерті Сергія не боїться сідати в кабіну пілота. Тільки от із ким він тепер обговорюватиме своє воєнне життя? Перед ким пишатиметься першим бойовим вильотом?..