Тетяна Андросова: «Психологічна підтримка потрібна кожній жінці, яка когось втратила»

«Це була моя перша така далека подорож»  

Пані Тетяна згадує страшний для всіх день повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Кілька діб з чоловіком, Ігорем Андросовим, що загинув рік тому, були в напруженні. Тривожна валізка була зібрана, машини заправлені.

Чоловіка Тетяни призвали до лав ЗСУ 17 березня. Старший син Тетяни, дізнавшися, що почалася війна, виїхав з Польщі, де працював. Проте — розминулися. Ще один син, Валентин, був призваний у квітні, екстерном випустившись з академії Третій син навчається у Львівському університеті на рятівника І щоразу каже: мама, я хочу піти воювати, брати захищають країну, а що я скажу своїм дітям? І коли на похованні Ігоря Тетяна запитала — чи не змінив він своєї думки — син відповів, що це не обговорюється.  

Він любив дітей. Старші хлопці нині кажуть, що слова батька згадують часто. І вдячні, що їх так виховали. Адже хлопці були непрості, проте  була дисципліна. Вони знали, що потрібно допомагати мамі, бо мама — одна, маленька, а вони — чоловіки. 

Про сонце, що зустрічали разом, та про нездійснені мрії

Тетяна Андросова каже, що Ігор був дуже творчою особистістю. Він писав вірші, писав пісні, він знімав та монтував документальні фільми. Все майстрував своїми руками.

Вона згадує, що коли  купила цей будинок, стояла стара вишня.  Він за ніч викопав ту вишню, посадив березу.  А я зранку прокидаюся — думаю, щось тут не так було, так багато гілочок — а зараз нічого немає. Виходжу — береза стоїть. І нині росте, вже років 20. 

А ще згадує про світанки, що зустрічали у горах Кавказу.

«Це будинок вампіризму»

Коли ми повернулися з Польщі, в домі зламалось все. Через вимощення будинку вода пішла під фундамент, залило всю спальню. Такого не було ніколи. Піднявся ламінат, шпалери. Потім бойлер зламався, газова колонка зламалась, котел прогнив, протік, затопив кухню. Це все буквально в один тиждень. Від того, що протік котел, полетіла посудомийна машина, насосна станція, світло почало вимикатися. Вирите —  я сіла, плакати хотілося, бо я не знала, що мені робити.   Кажуть, будинок — місце сили, але на той момент я казала, це не місце сили, це місце вампіризму, бо я спустошена була вкрай. Зараз легше, десь місяць, як  все владналося. На це пішов майже рік…

Тетяна каже, що у них в родині були розподілені з чоловіком обов’язки: вона відповідала  за те, щоб приготувати їсти, купити продукти, дітей на гуртки відвезти, в школу. Він — за все інше. 

Найстрашніше питання

Про підтримку

З Тетяною Андросовою ми поговорили про те, як суспільство має підтримувати жінок, що лишилися без чоловіків. На її думку, в місті, та й у країні у цілому, не вистачає психологічної підтримки. Та навела приклад своєї реабілітації.  

«Пану меру від родини Андросових»: дружина загиблого бійця повернула горілку, якою їх привітала кременчуцька влада із Днем пам’яті та примирення

Тетяна Андросова — матір п’ятьох дітей та дружина військового. Її чоловік, кременчужанин Ігор Андросов, загинув, звільняючи Харківщину. Двоє її синів захищають країну на Донецькому та Мелітопольському напрямках. Третій — вчиться на рятувальника та планує змінити свою форму на військову. 

Вже рік Тетяна вчиться жити без чоловіка. На її плечах — постійне хвилювання за синів, виховання ще двох дітей — Святослава та Лади. А ще — великий дім, у якому колись жила велика дружна родина. 

Що тримає цю жінку? Як вдається долати виклики? Хто допомагає? Що рятує? 

І чим ми з вами можемо допомогти вдовам або жінкам, чиї чоловіки зараз на війні? Чи принаймні — не завдати їм зайвого болю.