До Кременчука завітав «Дизель Шоу»: інтерв'ю з артистами

Вчора, 26 жовтня, до Кременчука завітав «Дизель Шоу». Артисти дали два концерти у Міському палаці культури. Того дня на сцені виступали Дмитро Танкович, Євгеній Гашенко, Єгор Крутоголов, Олександр Бережок, Євгеній Сморигін та Юлія Мотрук, Яна Глущенко та Вікторія Булітко. 

Традиційно виступ почався з пісні та танцю. Далі розпочалися сцени про середньостатистичну родину і сексологію, про «бункерного діда», усім відомого «картопляника» та розвідку України.

Після концерту кременчуцькі журналісти поспілкувалися з артистами «Дизель Шоу» та дізналися багато цікавих відповідей на свої запитання.

Як ви прийшли до думки почати знову працювати після початку повномасштабного вторгнення? 

Це гарне питання. Слухайте, я думаю, що це, зрозуміла річ. Ви ж теж повернулися до роботи. Ми віримо, що всі українці зможуть повернутися до роботи. Тому що, по-перше, це треба робити, а по-друге, ми ж всі сплачуємо податки. Це означає, що допомагаємо країні та збройним силам. Взагалі-то, у першій місяці повномасштабного вторгнення ми думали про те, що наша професія і наша справа вже буде навряд чи потрібна комусь. А потім зрозуміли, що все ж таки людям потрібна терапія, якось розвантажити мозок та виводити з депресії. І саме для цього створили нас – коміків. І ми зрозуміли, що в ці часи наша справа ще більш потрібна, ніж за мирні. Тому ми почали збиратися та відновлюватися. І знову, з серпня 2022 року ми повернулися до нашої справи та отримуємо багато вдячності від людей. 

Наскільки складніше стало жартувати під час війни? Як змінився гумор?

Взагалі, дійсно, набагато складніше зараз знайти теми для жартів. Але хто говорив, що сценарій, то легка робота. Зараз ми шукаємо, щоб ці теми торкалися кожного з нас. А ми відчуваємо ці теми, тому що ми весь час були в Україні, все переживали та переживаємо разом з нашими людьми. Ми вважаємо, якщо про якусь проблему чи якесь страхіття пожартувати, то це вже не страхіття, це вже щось інше. Ось Лукашенка бачили, не можна ж було на нього раніше дивитися. А зараз ми його освіжили, гада такого картопляного.

Як ви попри всі ці переживання, попри всі ці жахи війни не втрачаєте сили на створення гумору і на підтримку Українців?

Робота така у нас. Нас надихають люди, яким ми допомагаємо пережити це все, ми бачимо, що гумор – це зброя, яка демотивує ворога. І ви пам'ятаєте, скільки мемів на початку війни було, і це важко уявити, коли таке страшне коїться, і ти бачиш, як люди завдяки гумору знищують ворога просто морально і показують те, що їм не страшно, що вони борються з цим. І таким самим чином ми нашими номерами ще раз показуємо людям, що миз цим боремося, що ми це пройдемо і ми переможемо. І наші бійці, вони показують такий оптимізм, такий гумор, таке відчуття гумору, що ми рівняємося на них. І коли ми приходимо провідати хлопців і дівчат у шпиталях, то ми від них заряджаємося оптимізмом і жагою до життя. Вони неймовірні люди. Найкращі з українського генофонду, ті, хто нас захищає. У нас був перший концерт в серпні, і весь контент був пов'язаний з війною, з тим, що відбувається на фронті. Але підійшли військові й сказали, що все так класно, все актуально, але хочеться простого побутового гумору. І коли ми від них це почули, ми вже стали підставляти наш звичайний гумор. Бо звичайний гумор повертає людей до мирного життя. Хоч на деякий час, але вони забувають про це, що йде війна.

У вас є «Дизель Фонд». Розкажіть трохи про його роботу. Чим ви займаєтесь, як відновлюєтеся?

Спочатку ми були дуже розгублені, але потім трошки згуртувалися і зрозуміли, що ми повинні щось робити, якось допомагати. Спочатку ми просто за свої особисті кошти купували машини та відправляли, а потім ми вже вирішили це робити офіційно і прозоро, тому заснували народний фонд «Дизель», на який надходять запити від військових, після цього вони фільтруються, оскільки на жаль, є й шахраї, які наживаються навійні. Тож ми почали займатися не тільки автомобілями, а ще почали займатися дронами, антидронами та рушницями. В принципі, ми намагаємося займатися тим, в чому хоч щось розуміємо, а в зброю ми не ліземо.

Чи виступали ви в укриттях?

В укриттях ми не виступали. Ми у військових частинах багато виступаємо. А у госпіталях, коли починається тривога, тоді всі виходять з зали, йдуть в укриття і потім збираються знову, аби бути в безпеці на час тривоги. У нас Яна вже, індикатор, вона дуже у нас пуглива. Ось зараз, бачите, її немає, бо тривога, хоча тривоги немає, а у неї – є. Ми вже їй кажемо, давайте будеш блогером по сховищах. Ти вже стільки їх бачила. Вона всі бачила, мабуть. То як у людей на погоду ноги й руки крутить, а у Яни крутить ногу на тривогу.

У вас часті тури, як родичі до них ставляться? Як ви з ними підтримуєте зв'язок?

Телефонами. Так у нас всі ж тут, ми тільки по Україні їздимо, ми за кордон не виїжджали. Ми за кордон виїжджаємо, там, за автівками, наприклад. Ну так, але ж ми на зв'язку, ну, стільки вже месенджерів, відео і так далі. Телеграф, факс, досі листи на Укрпошту носимо. І азбуку Морзе ніхто не відміняв.

Ми вже цією справою займаємося багато років, близько 15-20 років ми їздимо. Дружини та дітки звикли. Вони звикли, розуміють, вони бачать ефект від нашої справи та розуміють, що це потрібно не тільки нам, а й людям, до яких ми їздимо. Тож, все нормально, у нас супер дружини, супер родини, які все розуміють і підтримують нас.

Під час однієї зі сцен актор Олександр Бережок пив щось схоже на коньяк із пляшки з-під коньяку, тож журналісти запитали у нього чи справжнім все ж таки був коньяк.

Чи підтримуєте ви зв'язок зі своїми колегами в Росії?

Ні. Після 24 лютого якісь були спроби щось написати, але ми бачимо, що там все броньовано і по-іншому люди сприймають. Ми ж неонацисти. Писали, що на звільнення прийшли та скоро будемо усі однією країною. Ну, всіх, хто так писав, послали й все, на цьому закінчилось спілкування з ними, бо це не має сенсу.