У Кременчуці знову «запалював» «Лісапетний батальйон»

Солістка гурту поспілкувалася з журналістами й розповіла про те, як змінилася творчість «Лісапетного батальйону» після повномасштабного вторгнення.

— Кожним своїм виступом я хочу донести глядачам, що ми українці, що маємо дорожити тим, що маємо, гордитися своєю країною. Мої пісні наближені до українського фольклору, вони про життя, про любов, про сьогодення.

Знають всі мій «Лісапетний батальйон» і саму велику молодицю, оптимістичну, патріотичну, веселу, розумну, красиву. Наталя Фаліон до ваших послуг Кременчук, — з посмішкою сказала артистка. — Приїжджаємо з великим задоволенням багато разів. Кожен раз я даю інтерв’ю, Кожен раз я розказую, що ми розпочинали. І кожен раз я привожу нові пісні. Кожен раз я намагаюсь чимось здивувати і радувати свого глядача. І я дуже ціную, ціную саме таких глядачів, які вже десятий раз приходять на мій концерт. І я боюся чимось образити тих, хто приїде перший раз, бо хочу, щоб вони ще прийшли. Так що сьогодні я не скажу, що цей день чимось відрізняється від інших днів, коли ми тут були. Я скажу, що я чекала на цю зустріч. Я до неї готувалась, і я надіюсь нікого не розчарувати. 
— Зараз що найбільше хоче чути глядач? Це все ж таки більш веселі пісні чи навпаки, більш сумні?
— Ви знаєте, тут важко сказати. Я вважаю, що всього має бути в міру. А позаяк я представник гумористичного жанру і люблю свою роботу, я вважаю, що мене зараз більше треба як когось іншого. Тому що в нас є кому засмучувати нас, а виводити з депресії нема кому. Якщо весь час на негативних новинах, якщо дуже глибоко занурюватися у свою біду, це важко. А коли людина веселить, воно допомагає опуститися, і людина трошечки звільняє з голови всі ті важкі думи. І вона відроджується в нас, набирає сили, дає нам багато позитиву.
Після веселих пісень людина стає сильніша, вона приходить додому, вона розправляє крила.
Я саме з таким посилом на кожному концерті виступаю.

 
— Хочемо запитати Вас про нові пісні ваші, які присвячені Збройним силам.
— Сьогодні є нова пісня про збройні сили, про доблесть і мужність наших воїнів. Це основна тема зараз в творчості всіх артистів. І ми не виключення. Цілий альбом є в нас вже рік і ми його добавляємо і добавляємо до цього альбому пісні.
Наша громадська позиція має бути чітко виявлена на кожному концерті. І саме головне кожен має робити все можливе і неможливе, не задумуючись, не аналізуючи, не роблячи якусь перспективу для того, щоб зберегти життя наших захисників, допомогти їм вирішити якусь маленьку чи велику їхню матеріальну проблему, самперед. Бо кожен концерт для нас і для мене це можливість допомогти.
Головне знайте, що я насамперед думаю про те, що я не просто приїхала піднести дух, а я ще й грошей на дрон назбирала.

— Ви допомагаєте якійсь конкретній бригаді?
— В мене мої земляки служать і штурмовий загін азовці? Наш односельчанин.

І сімдесят перша бригада, п’ятдесят четверта і дев’яносто п’ята. От я приїжджаю з концертів, я приходжу до сільського голови й кажу, що гроші привезла. Він каже Іванові треба зарядне, тому треба рацію. І ми це купляємо.

— Ви сьогодні виступали перед військовими в шпиталі. Як зустрічали вас? Розкажіть.

— В таких закладах виступати завжди дуже важко, бо ти відчуваєш якусь свою провину, що ти от стоїш здорова, весела, а вони вже там і з травмованої душею й тілом. Але ти намагаєшся якось достукатися до них, якось їх розморозити. От сьогодні, до речі, був один хлопець, і мені Микола Миколайович, директор реабілітаційного шпиталю, сказав, що він перший раз посміхнувся. І в мене від цього крила виросли.

— А що вам дає натхнення?

— Я не знаю. У мене є просто все. Я така людина. Я люблю те, що я роблю. Я люблю свою роботу, люблю свою творчість, люблю свої пісні, люблю своїх. Оце і дає натхнення.

— У вас вишиванка ручної роботи, у вас якась своя майстриня, є улюблена?
— Двоюрідна сестра вишивала мені, дочці, невістці. А взагалі от Марійка вишивала сама собі, Галі вишивала племінниця, Наді вишивала знайома з Франківську — кожна собі знаходить.

— А чи є молоді артисти, які до вас просилися в колектив?

— Ну, по перше, в мене односельчанки. До того ж я себе не вважаю артисткою. Я звичайна жінка.

Трошки голосу, трошки поетичного таланту і великої енергетичної сили. І мої жінки майже такі схожі на мене. Я якщо візьму когось, то тільки зблизька. Поки що не беру. Мені вистачає моїх молодиць, Але життя, воно вносить певні корективи завжди. Але в мене сімейний колектив, скажемо так от моє село, мої жінки, мої пісні оце моє, і воно буде моїм, доки мене ноги носіть. 

Нагадаємо, що коли у вересні гурт був у Кременчуці, його засновниця Наталя Фаліон розповіла «Кременчуцькому Телеграфу» про те, з чим у неї асоціюється наше місто та чому так любить його.