Художниця Наталія Неділя мріє намалювати «щастя нашої Перемоги»

За останні кілька років свого життя кременчужанка Наталія Неділя пережила багато пригод. У різні роки вона жила у Південній Африці, у Чехії. Шукаючи можливості заробити на життя, стала художницею й провела за кордоном кілька персональних виставок. Зараз Наталія пише патріотичні вірші й видає збірки. Малює картини й продає їх за кордон.

Жінка поїздила по світу, але обрала для себе рідну країну. Попри те, що доля обіцяла багато можливостей в Чехії, Наталія повернулася в Україну, щоб тут жити й працювати.

Дитинство і юність жінки пройшло у Кременчуці. Тут вона здобувала освіту у напряму банківської справи й менеджменту організацій, тут працювала фінансовим аналітиком на сталеварному заводі. Тут вперше закохалася й одружилася.

Разом з чоловіком у 2016  поїхала до Південної Африки й кілька років там працювала, але у 2021 році повернулася до рідного міста.

Наталія каже, що її весь час тягнуло додому, і хоч Африка цікава країна й там було багато можливостей, рішення повернутися назад було твердим й безповоротним.

Чоловік не поділяв думки дружини про те, що жити й працювати на батьківщині краще, й повернувся за кордон.

До Чехії, за словами Наталі, добиралися протягом семи діб. Стояли у чергах на кордонах, у пробках, навіть проходили фільтраційні перевірки. Найнеприємнішим, каже жінка, було агресивне ставлення до українців зі сторони угорців. Понад сто машин, в яких були жінки з дітьми, протягом 26 годин стояли на кордоні, без води, їжі, можливості нормально сходити до вбиральні. Пропускали всіх, крім українських біженців.

За кордоном з перших днів було непросто. Спочатку жінка не могла знайти житло. По-перше, тому що українцям вже не хотіли здавати квартири, по-друге, вона була не сама, а з маленькою собакою, з якою ніколи й ніде не розлучалася.

Кілька ночей Наталія зі своїм улюбленцем спала у машині, але завдяки допомозі волонтерів, все ж таки оселилася в невеличкій кімнаті.

Серед речей, які привезла з собою, було кілька пензликів й фарби. Раніше Наталія любила малювати, але ніколи не займалася цим професійно, а тут вирішила спробувати…

На першому полотні вона написала весняну Чехію. Друга картина стала тим, що відображала її душа — полтавська старенька хатинка в променях сонця… Обидві картини виклала на своїй сторінці у Фейсбуці, а також в тематичній групі, яка об’єднувала українських біженців, з пропозицією купити за будь-які гроші.

Але на ранок отримала повідомлення від чешки, яка агресивно висловлювалася про українок й навіть називала їх «курвами». Це дуже образило молоду жінку й вона, попри образу, намагалася пояснити, що люди рятуються від війни й шукають, де їм заробити грошей на життя. Розуміння не знайшла — навпаки отримала чергову порцію агресії.

Одного разу Наталія намалювала синьо-жовтого метелика. Жінка каже, що саме він розпочав дивний період в її житті.

Картину побачила чешка, на ім’я Єва, яка не тільки придбала метелика за великі кошти, але й запропонувала Наталії допомогти організувати персональну виставку.

Через місяць талановита жінка отримала нову пропозицію — провести ще одну персональну виставку з новими роботами.

Й знов Наталія не відходила від полотна, вона знов працювала, й у вересні 2022 року відбулося урочисте відкриття другої виставки українки.

Вона також мала успіх, картини продавалися, а один зі спонсорів навіть подарував жінці автомобіль, який вона згодом передала через волонтерів військовим на фронт.

Назад до України

Здавалося б, Чехія принесла успіх, багато пропозицій, цікаве життя, але Наталія Неділя весь час носила в серці думки про Україну. І хоч у рідному Кременчуці її ніхто не чекав — батьків немає, чоловіка також, жінка повернулася на батьківщину.

Жінка розповідає, як повернулась до України: «Як тільки перетнула кордон, трохи від'їхала, роззулась, босими ногами стала на траву і плакала довго, розуміючи, що я нарешті вдома».

З Чехії вона поїхала до Львова. Там познайомилася з багатьма цікавими людьми, один з яких — військовий Тарас Прус. Він дуже допоміг у перші тижні, підтримав, переконав продовжувати писати.

Зараз Наталія й Тарас у відносинах. Жінка чекає на повернення коханого з війни.

Поки Тарас був у відпустці, вони в тандемі написали книгу віршів й зараз чекають на її видання.

Як згадаю, аж вздригаю в думках про Сотню

Сотню хлопців та дівчаток, які полягали

За свободу і за волю, яку обіцяли

Обіцяли нам, майданцям, у середу й вранці

А в обіді розстріляли, що всі полягали.

Серце б'ється і вздригає від того, що бачу,

як та сотня підіймається в небо до сонця,

бо та влада, відібрала свободу і волю

у тих хлопців та дівчаток назавжди до болю

Сотня наша, душі смілі, тримаю у болі, -

серце своє за свободу, яку ви бороли

Що ви дали нам надію, надію на краще,

а ми взяли, і забули, що треба боротись -

за свободу і за волю, за душу народу

Українці, смілі люди, ви мали б радіти,

що ті діти, що лягали, землю вкривали,

кров текла по жилах, аж повитікала

Вкрила землю нашу і ріками стала,

біль в серцях наших навіки втоптала

Діти наші, що лягали, ми вас завжди у серці тримали,

але трохи забули, що обіцяли -

волю й душу народу угору підняти,

для свободи України та всього народу,

щоб нарешті здобути ту Перемогу,

над усім тим злом, що вирувало

Біль триває й досі, за вашу свободу,

ми нарешті зрозуміли, що маєм боротись,

за нашу країну, за землю нашу,

за те, що робили, ви рідні наші

Українці, милі, рідні і не дуже,

ми маємо стати одною стіною,

за те, що лягали ці діти у бою,

за нашу країну, і землю нашу,

за нашу свободу і душі вільні,

щоб Сотня Героїв раділа у Небі,

і тихо чекала ту Перемогу,

над людом бездушним і владою тою.

Сила тяжіння до нашого роду,

бо сила - єдина свобода народу.

Слава Країні, слава Герою,

Герою - що зветься тобою і мною

Сотня Героїв, що полягала, назавжди у серці з тобою і мною!

Уже місяць Наталія живе у Кременчуці. Зараз вона готується взяти участь у виставці картин, яка відбудеться у краєзнавчому музеї. Наступного року мріє провести персональну виставку.