Про квіти, цукерки чи про відстоювання прав на рівність

В Україні триває дискусія щодо того, святкувати 8 березня чи ні. Історики певні, що формальному жіночому дню варто завдячувати соціалісткам. Втім, за рівний доступ до знань, права на голос, наукову діяльність жінкам довелося боротися задовго до встановлення офіційного свята 8 березня. Рух суфражисток, з якого й почалося відстоювання прав на рівність, зароджується наприкінці 19 століття у Великій Британії. Такий був і в Україні. У 1917 році зароджується Союз українок. Він став найчисельнішою жіночою організацією у міжвоєнній Європі. Тільки у тридцятих роках союз налічував 60 тисяч учасниць.

28 лютого 1908 року п’ятнадцять тисяч жінок у Нью-Йорку вимагали виборчого права, протестували проти важких умов праці та статевої дискримінації.

На честь події, останню неділю зими у США, Соціалістична партія оголосила Національним жіночим днем. Згодом, ідею про жіночий день підхопили у Європі. У 1910 році у Копенгагені відбулася Міжнародна конференція жінок соціалісток. Делегатки з 17 країн світу постановили, що марші на честь Міжнародного жіночого дня повинні мати характер відстоювання прав жінок. Марші за права жінок спочатку проходили у різні дні березня. У 1914 році пройшов перший марш саме 8 березня.

Про 8 березня, як про свято весни та ніжності, заговорили у Радянському Союзі, забравши у свята першочергові сенси.

«Кременчуцький ТелеграфЪ» вирішив поцікавитися у містян, як вони ставляться до гендерної рівності, чи розділили б рахунок на першому побаченні та що думають про жінку, у ролі керівниці.