Як виглядав пам’ятник Шевченку у Кременчуці 20 років тому
Архівні фотографії та свідчення
Вчора, 9 березня, виповнилося 210 років від дня народження великого Тараса Григоровича Шевченка. Цього дня ще одна річниця — 20 років з дня відкриття пам’ятника Тарасу Шевченка у Кременчуці. Цій історичній події передував тривалий шлях, який розпочався ще до проголошення відновлення незалежності України.
Пам’ятник Тарасу Шевченку мали встановити біля Міського палацу культури. 20 травня 1990 року на місці майбутнього пам’ятника встановили гранітну брилу з барельєфом Шевченка, яку відлили на сталеливарному заводі Кременчука. Проте від цього місця довелося відмовитися, адже поруч розпочалося будівництво будівлі Промінвестбанку, який би поглинув пам’ятник.
У 2004 році у Кременчуці з’явився пам’ятник завдяки підтримці виконкому Кременчуцької міської ради, фонду «Шевченко і воля», трудових колективів, Київської міської державної адміністрації та небайдужих з усієї України. Автор нової пам’ятки — скульптор Скобліков О.П., архітектор — Фещенко М.М.
На березі Дніпра встановили бронзову постать великого сина українського народу Т. Г. Шевченка — 19 квітня 2004 року.
В архівах «Кременчуцького Телеграфа» збереглися світлини, як виглядав пам’ятник Шевченку ще до того, як його встановили на постамент.
А також фото з відкриття.
Вважається, що геній української та світової літератури у 1843 та 1845 рр. відвідав наше місто. Принаймні, маршрут його подорожі Україною пролягав таким чином, що неодмінно мав проходити через наше місто. Свідченням цього вважаються згадки про Кременчук та Крюків у творах «Наймичка» та «Капітанша».
У повісті «Наймичка» описується повінь 1945 року, коли Дніпро розлився до самого Піщаного. Також Тарас Шевченко записав про Кременчук пісню «Пливе щука з Кременчука».
Пливе щука з Кременчука, тече собі стиха,
Хто не знає закохання, той не знає лиха;
Пливе щука з Кременчука, луска на ній сяє,
Хто не знає закохання, той щастя не знає;
Пливе щука з Кременчука, підстрелена з лука,
А вже ж мені, серце моє, з тобою розлука.
Тече річка невеличка, тече собі стиха,
Хто не знає закохання, той не знає лиха;
Тече річка невеличка, схочу — перескочу,
Оддай мене, моя мати, за кого я схочу;
Тече річка невеличка, кінь не хоче пити,
Приступило до дівчини, не хоче любити.
Як не хочеш, дівчинонько, мені вірною бути,
То дай мені того зілля, щоб тебе забути.
Єсть у мене таке зілля близько перелазу,
Як дам тобі напитися, забудеш одразу.
Буду пити, буду пити, капельки не впущу,
Тогді я тебе забуду, як очі заплющу.
Після смерті Тараса Шевченка у Петербурзі його домовину, згідно із заповітом, перевезли до України. 8 травня 1861 року домовину викопали, перенесли через увесь Петербург до Миколаївського вокзалу й залізницею перевезли до Москви, а звідти до Києва. 20 травня 1861 року на пароплаві «Кременчук» рештки Кобзаря перевезли з Києва до Канева.
Інформація
Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
Історія Кременчука
У цьому сюжеті «Кременчуцький ТелеграфЪ» зібрав інтерв'ю, розповіді, документальні факти та легенди про історію Кременчука.
Кременчуг и Крюков: 200 лет вместе!
Як у Кременчуці шили білизну для військових під час Першої світової війни
Знайшли невідому картину Куруківської битви
Просто космос: секретные разработки и история кременчугских заводов
