Усі 25 років свого життя дівчина живе без доступу до державної медицини, офіційної роботи та соціальних послуг
Історію понад 10 років поневірянь доньки грузинських біженців, яка народилась в Україні та досі не може отримати паспорт розповіли журналісти Української правди.
Більшість людей змалечку має цілий стос документів, кількість яких із віком тільки зростає. Однак для деяких, паспорт чи диплом — це справжня мрія, на шляху до якої треба подолати безліч бюрократичних перепон.
Діана Пертахія — донька грузинських біженців, яка народилася та все своє життя мешкає у Кременчуці, що на Полтавщині. Попри факт народження на території України, дівчина не може отримати громадянство.
За роки поневірянь по підрозділах міграційної служби та консульству Грузії Діана отримувала тільки відмови.
Усі 25 років свого життя дівчина живе без доступу до державної медицини, офіційної роботи та соціальних послуг. А з початком повномасштабної війни Діані стало важко навіть пересуватися рідним містом через постійний страх перевірки документів, адже їх у неї немає.
«УП. Життя» поспілкувалася з Діаною про життя недокументованої людини та проблеми, з якими вона стикається.
Керівниця напряму допомоги особам без громадянства благодійного фонду «Право на захист» Софія Кордонець розповіла про процедури отримання статусу особи без громадянства та власне громадянства України.
Батьки Діани відчули на собі агресію Росії ще в далекому 1992 році. Тоді їм довелося покинути зведений власноруч будинок в Абхазії та з чотирма дітьми тікати від війни.
Спочатку багатодітна родина зупинилася в російському Таганрозі. Однак постійно жити вони там не хотіли. Тоді на допомогу прийшов брат Діаниної мами, який на той момент вже мешкав в Україні, й у 1997 році допоміг їм переїхати до Кременчука.
Вже у Кременчуку, у 1998 році, народилася Діана — наймолодша у великій родині. Тут дівчина закінчила школу та училище, однак паспорт та українське громадянство вона так і не отримала.
Документи батьків Діани залишилися у Грузії, через що вони мали складнощі із підтвердженням громадянства та врегулювання свого статусу на території України. Сама дівчина має українське свідоцтво про народження та ідентифікаційний код, однак на заваді їй стали проблеми з документами її батька та невчасне звернення до міграційної служби.
Жінка померла у 2010 році, тому зрушення процесу з документами вона вже не застала. Незабаром після її смерті батько, брати та сестра Діани отримали посвідки на проживання в Україні як особи, що потребують додаткового захисту. Самій дівчині на той момент було лише 12 років, тому цей документ їй не видали.
Коли дівчині намагалися оформити допомогу у зв’язку із втратою годувальника — їй відмовили. На заваді стала одна неправильна літера в ПІБ її батька.
Коли дівчині виповнилося 18 років, вона пішла оформлювати паспорт. Однак, як виявилося згодом, запізнилася.
Однак Грузія не визнає Діану своєю громадянкою, оскільки вона народилася в Україні.
Як недокументована людина, Діана обмежена у багатьох речах, котрі здаються абсолютно буденними для пересічного громадянина.
Вона закінчила професійно-технічне училище, однак перед самим випускним ледь не залишилася без диплома.
Дівчина мріяла піти далі навчатися до університету, але без документів це виявилося неможливим.
Медична сфера для недокументованої людини також закрита. Щоб підписати декларацію з сімейним лікарем, треба документи. Тому дівчині доводиться відвідувати приватні клініки й платити за кожний прийом по 400-500 гривень.
Щоб мати змогу оплачувати лікарів та свої потреби загалом, Діана має працювати. Проте влаштуватися на офіційну роботу дівчина також не може.
«Я працювала баристою в кафе, але потім його закрили. Навіть їздила до Києва. Там відкривали фірму по будівництву, я була в ній бухгалтеркою. І на той момент я теж займалася своїми документами, думала, що отримаю їх і офіційно влаштуюся. Потім почався коронавірус, компанія закрилася, а я повернулася назад.
Зараз я в пошуках роботи. Без документів беруть або по знайомству, або в щось мілке, без розвитку», — каже дівчина.
Вийти заміж і народити дитину — ще одна поки нездійсненна мрія Діани. Вона має хлопця Сергія, з яким вони разом вже 8 років. Через відсутність документів питання «Чому досі не одружилися?» й «Коли вже діти?» для дівчини є вдвічі болючішими.
«Мені вже дуже хочеться створити родину, народити дитину. У половини друзів вже є малі. Але я боюся, що не зможу записати дитину на себе і що в неї потім також будуть проблеми з документами.
На нескінченні питання людей про весілля й дітей частіше відповідає Сергій, бо він спокійніший за мене. Я їх завжди сприймаю як болючий укольчик», — зазначає Діана.
За кордон дорога для дівчини також закрита. Але навіть Україною вона не може спокійно подорожувати через постійний страх перевірки документів.
З повномасштабною війною її страх перевірки документів став ще більшим. Особливо Діана хвилювалася на самому початку, коли особливо прискіпливо ставилися до людей, які переміщаються містом.
Відсутність документів не тільки створює безліч незручностей у буденному житті, але й тисне на Діану в моральному плані. Вона не любить ні з ким обговорювати цю тему й намагається не підіймати її з новими людьми.
«Мене завжди дратує, коли люди кажуть, що такого бути не може. Я завжди відповідаю: «Як ви собі це уявляєте? Що я просто не ходжу і не прошу паспорт?» Просто ніхто не може зрозуміти, як це взагалі.
Іноді ставлення до себе таке, ніби до бездомної. Без «бумажки» — ти ніхто. Ти не можеш себе відчувати повноцінною», — жаліється дівчина.
Попри всі юридичні складнощі Діана ніколи не думала покинути Україну. Навіть коли почалося повномасштабне вторгнення й на кордоні не завжди ставилися прискіпливо до документів, вона тільки дивувалася людям, які кидають свої домівки — до того ж офіційні.
Хоча дівчина не приховує, під час чергової відмови в отриманні документів вона просто не могла не злитися.
«Я все ж розумію, що в цьому може бути й моя вина, що не пішла до 18-річчя. І є невелика образа на тата, який не займався документами. Якби була жива мама, у нас би у всіх паспорти були.
Усі мої поїздки по міграційних службах і в посольство завжди закінчувалися тупиком. Це було некомфортно, мені не хотілося нікому набридати. Я намагалася робити все сама, ніхто ніколи мені не давав конкретного ланцюжка дій. Всі ставилися, ніби до дитини», — ділиться Діана.
Наразі дівчина разом зі своєю адвокаткою з фонду «Право на захист», який допомагає їй безоплатно, збирає документи, щоб отримати статус особи без громадянства. Їй необхідно документально підтвердити той факт, що вона не має ніякого стосунку до Грузії. Для цього міграційна служба має зробити офіційний запит на рівні державних органів. Цей процес може зайняти до пів року.
Далі фонд займатиметься родиною дівчини. Посвідки на постійне проживання необхідно оновлювати двічі — у 25 та 45 років. Однак брати та сестра Діани не змогли цього зробити після свого 25-річчя. Адже вони не мали паспорта, який би підтверджував громадянство Грузії.
За словами керівниці напряму допомоги особам без громадянства БФ «Право на захист» Софії Кордонець, громадянство отримується за правилом крові — дитина громадян України отримує своє громадянство автоматично. Якщо українець тільки один із батьків, така дитина теж має право на громадянство нашої країни.
У нашій країні є низка процедур, які батьки — іноземці чи особи без громадянства — повинні пройти, щоб дитина стала громадянином України.
Якщо людина народилася в Україні, але не може підтвердити громадянство України або іншої держави, як у випадку Діани, спершу вона має отримати статус особи без громадянства.
Процедура з отримання статусу особи без громадянства в нашій країні почала діяти з 2021 року.
«Законодавчо вона є досить простою і доступною. Ця процедура передбачає, що люди без документів є дуже вразливими. Тому вони мають надати Державній міграційній службі ті документи, які у них є — без конкретного списку.
Єдиний обов’язок — це надати перелік свідків, які можуть підтвердити особу і деякі факти з її життя, та згодитися на їхнє опитування», — пояснює Софія Кордонець.
Та, за словами експертки, на практиці не все так просто. Людині доводиться збирати якомога більше документів, аби не отримати відмову.
Також важливими є документи з навчання або роботи, якщо людина працювала офіційно. Але останнє стосується дорослих людей, які мали радянські паспорти.
Вона додає, що досить багато проблемних ситуацій вирішити значно легше, коли людина є неповнолітньою. Адже діти більш залежні від документів батьків, аніж дорослі.
Якщо батьки є недокументованими й пройдуть процедуру з визнання їх як осіб без громадянства, цей статус дістанеться і дитині. Тоді вона швидше зможе претендувати на громадянство.
За словами фахівчині, коли людину визнають особою без громадянства, протягом 10 днів вона має отримати посвідку на тимчасове проживання, яка видається на один рік.
Після того, як спливе цей термін, треба ще раз звернутися до міграційної служби й отримати іншу посвідку на проживання, також строком на рік.
Лише після цього людина зможе отримати посвідку на постійне проживання, яка вже є безстроковою. Через три роки після життя з нею можна звернутися до міграційної служби для отримання громадянства України.
Для цього необхідно скласти екзамени на знання Конституції України, української мови та історії.
«Це може бути ускладненням. Треба розуміти, що люди без документів переважно не мають можливості здобувати освіту і бути підготовленими до іспитів.
Було б добре, якби держава створила для них підготовчі курси. Це необхідно для того, щоб такі люди могли стати повноцінними членами суспільства, в якому вони насправді досить часто проживають 30+ років», — зауважує Софія Кордонець.
Людина без документів немає доступу до прав. Єдиний виняток — право таких дітей на освіту. Однак це стосується лише базової середньої освіти — 9 класів.
Повномасштабна війна значно погіршила життя людей без документів. Деякі з них не змогли покинути небезпечних місць — навіть в межах області.
«На початку повномасштабної війни, але й зараз також, було дуже багато блокпостів і перевірок. Щоб переміщатися навіть по області, треба було показати документи.
Наш фонд до 2022 року багато працював з людьми у Київській, Харківській, Донецькій та Луганській областях, які опинилися під ударом. Через анкетування ми встановили, що понад половина з них не змогли переїхати до більш безпечних місць. Ще з третиною ми повністю втратили зв’язок», — розповідає Софія Кордонець.
Зараз перевірки на блок-постах також існують. Як зазначає експертка, коли людині необхідно поїхати до державної міграційної служби для оформлення документів із села до обласного центру, без супроводу адвоката і пояснення ситуації вона цього зробити не може.
Водночас посвідка на тимчасове проживання, що видається людині після визнання її особою без громадянства, дає право на легальне проживання на території України. Завдяки їй з’являються базові права:
За підрахунком Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, в Україні проживає 35 тисяч людей без громадянства та з невизначеним громадянством (люди, які не можуть підтвердити своє громадянство без процедури визнання їх особою без громадянства). Однак ці дані не оновлювалися декілька років.
«Ми вважаємо, що це число не є точними. Таких людей є набагато більше.
Наразі ми маємо від 60 до 200 тисяч дітей, народжених на тимчасово окупованій території та не зареєстрованих урядом України. Відсутність цієї реєстрації надалі може викликати проблеми з підтвердженням громадянства», — наголошує Софія Кордонець.
Крім того, багато людей на окупованих територіях втрачають свої паспорти. Особливо актуальною ця проблема є для місцевості, яка непідконтрольна Україні з 2014 року. Всі паспорти, видані до 2014-го, та архіви залишилися в окупації, а отже у міграційної служби немає доступу до них.
Інформація
Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.