«З ним сміливо можна було йти в бій»: у Кременчуці попрощалися із загиблим десантником Володимиром Георгіцою

24.06.2024, 14:17 Переглядів: 2 643

 

Володимир служив командиром десантно-штурмового відділення. Загинув під час евакуації своїх поранених побратимів

Сьогодні, 24 червня, у Міському палаці культури Кременчука попрощалися із загиблим десантником, сержантом Володимиром Георгіцою. Народився військовий у 1992 році у Кременчуці, навчався у загальноосвітній школі № 20.

 

Попрощатися з Володимиром зібралися багато людей — рідні, друзі, знайомі. Мати бійця працює у кременчуцькому перинатальному центрі, тож підтримати жінку та розділити з нею горе прийшов майже увесь колектив.

Олена працює разом із матір’ю Володимира. Коли дізналися про страшну звістку з фронту, каже, в ступорі були усі.

 

— Ми дуже їй співчуваємо, дуже за неї хвилюємося. І раз так сталося, то усім колективом будемо її підтримувати й допомагати. Ми завжди переживали за колегу, запитували, як там її син. Видно було, що вона дуже переживала за нього. Але якось не хотіли ще більше травмувати душу, тому дуже не розпитували.

Жінка розповідає, Володимир дуже хотів, щоб якнайшвидше закінчилася війна і щоб усі діти жили під мирним небом, бо й сам мав дитину.

Спогадами про службу із загиблим поділився і його побратим, Максим. Говорить, уже виходили з позицій і за кілька днів вони усі разом мали йти у відпустку. Але, як завжди, ситуація перегралася.

 

— Ми 22 дні були на позиціях, якраз мали звідти виходити. Він виводив мою групу і я, мабуть, останній бачив його живим. Просив його зав’язувати і їхати додому, але він сказав, що іще одну групу заведе і все. А потім виявилося, що на позиціях знаходяться двоє поранених бійців із аеромобільного батальйону. Групі Володимира треба було їх витягнути звідти. Там їх і накрив мінометний обстріл.

За словами Максима, його товариш отримав серйозне поранення в ногу. Військовий каже, на Володимира під час служби завжди можна було покластися.

 

— Він був одним із тих, про кого я міг сказати «от з ним я спокійно піду». Високий, статний, фізично розвинений. У нього дружина з дитиною лишилися. А ми вже плани на спільну відпустку мали — у нас уже навіть відпускні листи були підписані, буквально завтра мали виїжджати. А нам на наступний день кажуть: візьміть рюкзаки, на 2-3 дні їдемо у Вовчанськ. Там ситуація постійно дуже швидко змінювалася, а наша бригада мала на це реагувати.

Максим також додає, що хлопці на передовій уже фізично втомилися від війни. І отакі прощання із захисниками — головний тому показник.

За словами військовослужбовця з позивним «Лиман», до лав Збройних Сил України Володимир приєднався під час мобілізації 15 лютого 2024 року.

 

— Служив командиром бойової машини, командиром десантно-штурмового відділення. Загинув 15 червня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу міста Вовчанськ Чугуївського району Харківської області. Світла пам’ять українському воїну-захиснику, який до останньої хвилини свого життя боронив свою Батьківщину і нас з вами, — додає «Лиман».

У загиблого бійця лишилися батьки, брат, дружина та дитина.

 

Панахиду за загиблим бійцем відслужили у Свято-Миколаївському соборі. Поховали Володимира на Свіштовському кладовищі, де покояться й інші українські воїни.

Фото: Артем Коваленко
Автор: Яна Гудзь Фото: Артем Коваленко Відео: Артем Коваленко
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск (№ 50 від 12 грудня 2024)

Для дому і сім'ї

Читати номер

Для дому і сім'ї - програма телепередач

Читати номер

Приватна газета

Читати номер
Попередні випуски
Вверх