Кременчук, Сюжети, Воїни світла, Війна, Відео

«Говорив, що не ховатиметься за спинами 20-річних»: у Кременчуці в останню путь провели полеглого бійця Сергія Іванова

Сьогодні, 15:01 Переглядів: 451

Рідні Сергія говорять: чоловік мав дуже поганий зір, проте все одно вирішив стати на захист Батківщини

Сьогодні, 26 липня, у Свято-Миколаївському соборі у Кременчуці попрощалися із загиблим військовослужбовцем Сергієм Івановим. Народився чоловік 15 квітня 1977 року, навчався у Кременчуцькій загальноосвітній школі № 16, далі професію здобував у Вищому професійному училищі № 7.

До собору попрощатися із Сергієм прийшли найрідніші — рідні, близькі друзі, однокласники.

Лілія говорить, знала загиблого з дитинства: жили поруч, росли разом.

— Навіть подорослішавши, наші життєві стежки все одно проходили поруч. Я Сергія знаю як сильну, чуйну людину. Завжди з посмішкою, завжи готовий прийти на допомогу. Був дуже життєрадісним — досі не віриться, що таке могло статися з ним…

Лілія говорить, у Сергія був дуже поганий стан здоров’я. Проте він не зважав на це, і як тільки отримав повістку — зразу пішов служити. Також жінка пригадує: у дворі у Сергія завжди був дуже красивий квітник.

— Уся ця його оранжерея ніби у мене в дворі завжди. Ми живемо майже однією сім'єю. Колись він мені сказав фразу «Рідний брат може бути далеко, а на поміч завжди прийде сусід. Так от я, як брат, завжди прийду на поміч. Звертайтесь!». І до нього дійсно можна було звернутись. Це людина, на яку завжди можна було розраховувати.

Рідні Сергія говорять: у нього був дуже поганий зір. Проте все одно пішов служити.

— Він міг відмовитися — і сам здоров’я мав погане, і донька у нього має інвалідність. Проте пішов воювати. Сказав «Я — патріот», — розповідає теща загиблого Тетяна Іванівна.

Жінка говорить, раніше Сергій телефонував додому майже щодня, проте останнім часом виходив на зв’язок дуже рідко.

— Востаннє як подзвонив, розповідав, що тиждень був на передовій. Ні їжі нормальної, ні сну. Постійні обстріли… А він ще й в темряві не бачив практично нічого — міг під ногами щось не помітити і наступити на якийсь небезпечний предмет, — ділиться пані Тетяна.

Пані Таміла представилася свахою загиблого.

— У нього і в думках не було такого, щоб не піти. Говорив, що не буде ховатися за спинами у 20-річних хлопців, — додає жінка.

В останню путь провести Сергія прийшли і його однокласники. Тетяна говорить, деякий час навіть за однією партою сиділи із загиблим.

- Він був скромним, чуйним. Не був відмінником, але навчався гарно, знав шкільні предмети. Не бешкетував, не ліз у бійки. Спогади тільки гарні залишилися про нього. Ми й зустрічалися після закінчення школи - дружній клас у нас був. А зараз завдяки інтернету та соцмережам взагалі стало легше спілкуватися, ніж раніше було. Був дуже скромним, проте знав завжди трохи більше шкільної програми - завжди ділився з нами якимись цікавинками, - розповідає жінка.

На військову службу Сергія мобілізували 28 жовтня 2023 року.

— Служив на посаді навідника першого механізованого відділення. Загинув 19 липня 2024 року під час виконання бойового завдання по захисту України поблизу села Воздвиженка на Донеччині. Світла пам’ять захисникові українського народу, — говорить військовослужбовець із позивним «Лиман».

У полеглого воїна лишилися дружина та донька.

Після панахиди у Свято-Миколаївському соборі поховали Сергія на Свіштовському кладовищі, де покояться й інші українські воїни.

Фото: Артем Коваленко

Автор: Яна Гудзь Фото: Артем Коваленко Відео: Артем Коваленко

Читайте telegraf.in.ua в Google News

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.