Оголосили підозри можливим вбивцям воїна «Азова» з Кременчука Ярослава Отрока

Влітку 2022 року у Волноваській виправній колонії № 120, більш відомій як Оленівка, сталося масове вбивство українських військових. Напередодні трагедії росіяни перевели до окремого бараку 193 військовополонених — виключно представників бригади Нацгвардії «Азов». Там у ніч з 28 на 29 липня пролунало кілька вибухів. Впродовж ночі та наступного дня загинуло понад 50 військових, серед яких двоє чоловіків з Кременчука: Ярослав Отрок та Ігор Холодняк. Ще понад 130 військових були поранені.

Як повідомляє Медійна ініціатива з прав людини, за свідченнями звільнених з полону вцілілих воїнів, начальник колонії Сергій Євсюков та його перший заступник Дмитро Нейолов безпосередньо перебували біля місця, де помирали поранені полонені, однак не намагалися допомогти.

27 липня 2024 року Офіс Генерального прокурора повідомив Євсюкову та Нейлову підозри за ненадання медичної допомоги пораненим. Через їхню бездіяльність уже після вибуху померло щонайменше 9 військових. Йдеться про Віталія Литвина, Миколу Карася, Станіслава Артеменка, Владислава Солонського та Ярослава Отрока з Кременчука. Імена ще чотирьох з’ясовуються.

Нагадаємо, що це друга серія підозр, які висувають адміністрації Оленівської колонії. Перші були оголошені в липні минулого року і стосувалися поводження з військовополоненими.

Євсюкову тоді повідомили про підозру у порушенні законів та звичаїв війни (ч.2 ст. 28, ч.1 ст.438 КК України). Йому закидають причетність до масових знущань з українських військовополонених. Разом з ним у цій справі проходять його підлеглий — «молодий інспектор відділу нагляду» в’язниці Кирило Шакуров. Як стверджують слідчі, саме Шакуров катував військовополонених ЗСУ.

Що в перших, що у других підозрах не йдеться про причетність до справи російської федерації, хоча саме ФСБ, слідчий комітет РФ та ФСІН контролюють колонію.

Прокуратура працює над кількома версіями

Хто і як саме вчинив злочин в Оленівці, точно не встановлено. Прокуратура працює над кількома версіями:

• версія росіян: Україна вдарила по колонії артилерійською системою HIMARS
• версія ГУР: відповідальність за злочин в Оленівці несе ПВК «Вагнер»
• версія прокуратури: по колонії вдарили термобаричною зброєю
• інші версії: причетність до злочину підрозділів армії РФ, які в той час перебували неподалік колонії та мали на озброєнні певні види зброї. Також закладання всередині бараку вибухівки. Цю версію висувають і деякі азовці, які вижили в бараку і повернулися в Україну під час обмінів.

29 липня 2022 року у Головному управлінні розвідки України заявили що відповідальними за цей злочин вважають ПВК «Вагнер». 

В Офісі Генерального прокурора цю інформацію перевіряють. На причетність до злочину перевіряють також інші підрозділи, які в той час перебували неподалік колонії і мали на озброєнні певні види зброї.

Прокуратура опрацювала і російську версію застосування Україною HIMARS. Провівши аналіз уламків боєприпасу, які у своїх відео росіяни демонструють як доказ, правоохоронці з’ясували, що ці уламки російські пропагандисти використовували багато разів у різних відеороликах про різні обстріли. МІПЛ також отримала підтвердження того, як уламки боєприпасу HIMARS з’явилися у бараку.

Його, як і кількох полонених із морської піхоти, змусили розбирати завали й виносити тіла з підірваного барака. 

Утім головним доказом у спростуванні версії про обстріл HIMARS є характер пошкодження приміщення — керований реактивний снаряд калібру 227 мм GMLRS, який використовується в цій системі, мав би залишити масштабні руйнування.

Проаналізувавши сукупність фактів, українське слідство заявляє, що обстріл з боку Збройних сил України був неможливий. Того ж висновку дійшли в ООН. У жовтні 2023 року Управління Верховного комісара ООН з прав людини опублікувало звіт, у якому зазначено: «Картина структурних пошкоджень виглядає узгодженою з наведеним боєприпасом, який рухався траєкторією зі сходу на захід». Тобто з території, яка була під контролем РФ.

З’ясувати точний вид зброї, з якої обстріляли колонію, досі не вдалося. У середині серпня 2022 року Офіс Генерального прокурора заявив про ймовірне використання термобаричної зброї: «Йдеться про капсулу з горючою сумішшю термобаричного вибуху вогнеметів типу ШМЕЛЬ, ШМЕЛЬ-М, РИСЬ». Такого висновку слідство дійшло за підсумками аналізу наявних у вільному доступі відеозаписів. До аналізу залучили фахівців з питань застосування частин та підрозділів військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту, ідентифікації боєприпасів та застосування інженерних частин і підрозділів.

Підтвердження того, що Росія застосовує в Україні термобаричну зброю, з’явилося ще навесні 2022 року. Міжнародних законів, які прямо забороняють її використовувати, немає. Однак якщо таке озброєння застосовують для ураження цивільного населення або медичних закладів, то відповідальну за це країну можуть засудити за воєнний злочин відповідно до Гаазьких конвенцій 1899 та 1907 років.

Принцип дії боєприпасу термобаричної зброї відрізняється від звичайних боєприпасів. Термобаричний заряд складається із контейнера, що містить горючу речовину та вибухову суміш. Коли він досягає цілі, то розпилює паливо у повітря навколо себе. Детонація не відбувається миттєво, кисень вступає у реакцію з горючою речовиною і тоді починається детонація, температура в епіцентрі досягає 2500°C. Термобаричні снаряди дуже ефективні, коли позиції противника розташовані у забудовах чи укриттях. Арсенал армії РФ налічує кілька видів такої зброї. У війні проти українських захисників РФ застосовує весь арсенал — від ручних гранатометів та вогнеметів із термобаричним зарядом до великих авіаційних бомб.

Слідство також пропрацьовує версії з застосуванням іншого виду зброї чи навіть закладеної всередині барака вибухівки. Ці версії висувають і деякі азовці, котрі вижили в бараку і повернулися в Україну в рамках обмінів. Однак наразі немає жодних доказів, які б підтвердили чи спростували будь-які припущення. 

У жовтні 2022 року в Україну повернули перші тіла загиблих після теракту в Оленівській колонії. Була надія, що в них знайдуть уламки використаної зброї, однак судово-медичні експертизи виявили лише вторинні уламки — шматки металевих конструкцій і стін. Тобто слідів зброї не було.

Обмінів тілами, під час яких повертали загиблих у полоні азовців, було кілька. Загалом повернуто 59 тіл азовців. Із них 48 тих, хто загинув в Оленівці в ніч із 28 на 29 липня 2022 року, особу ще одного загиблого під час вибуху в колонії встановлюють.

Для судово-медичної експертизи робота з тілами, повернутими Росією — складний процес. РФ зберігає тіла загиблих українських військових у неналежних умовах, ймовірно для того, щоб приховати свої злочини та унеможливити встановлення реальної причини смерті, якщо особа померла, перебуваючи в полоні. 

В пам’ять про Ярослава старший брат продовжує боротися з окупантами

Ярослав «Фірст» Отрок 86 днів боронив Маріуполь та «Азовсталь» разом з побратимами. У травні 2022 потрапив у Оленівку. Спочатку його ім’я значилось у списках поранених після теракту, але згодом рідні дізналися про помилку — Ярослав загинув.

Журналісти видання Свої.City поспілкувалися з мамою Ярослава Оксаною, яка наразі живе за кордоном. Жінка розповіла, що Ярослав народився 15 лютого 2001 року. Він з двійнят. У Ярослава ще була сестра Дарина. На світ діти з’явилися передчасно, на сьомому місяці вагітності. Коли малюкам було по 4 місяці, дівчинка померла. Діти захворіли на запалення легенів. Донька померла на її руках дорогою до лікарні, а Ярослава медики змогли врятувати.

Зараз у Оксани з шістьох дітей залишилося четверо: старший син Артем дев’ятий рік служить у Збройних Силах України.

У Кременчуці почалося становлення Ярослава. Хлопець змалку любив фізкультуру, а підлітком почав займатися з гантелями, відвідував спортзал. І маму привчив до спорту.

Коли жінка з трьома неповнолітніми дітьми пішла від чоловіка, було важко. Родина жила бідно, адже працювала тільки Оксана. Не впасти у відчай їй не давав старший син, який став головою в родині. Хоч хлопцеві тоді ледве виповнилося 16 років.

«Ми разом радилися, обмірковували, як розв’язувати насущні проблеми. Його рішення були такі, наче він вже дорослий чоловік, а не підліток. Був момент, коли ми жили на орендованій квартирі, я сильно захворіла, втратила роботу, запаси їжі закінчувалися, гроші теж. Я була в такому розпачі. Завжди намагалася проблеми вирішити самотужки, не любила просити допомоги, мені було соромно. Ярослав тоді навчався в училищі на кухаря. Прийшов після навчання і питає мене із заплаканими очима:

— Мамо, чому ти плачеш?

— Я не знаю, чим вас годувати…

Ярослав комусь подзвонив, про щось розмовляв. А наступного дня до мене приїхав лікар. Друзі сина склалися грошима, також продуктів привезли. А ще допомогли знайти роботу».

Ще Оксані запам’ятався випадок, який характеризує Ярослава. Молодші сини були у бабусі в селі, а вона залишилася з Ярославом удвох у Кременчуці.

— У мене був день народження, 45 років. Тоді з грошима теж було тяжко, тому, звісно, і настрою ніякого святкового не було. Ярослав проходив практику, працював в ресторані піцайолою. Напередодні потайки попросив аванс, купив м’яса, мій улюблений торт-морозиво та квіти. Як зараз пам’ятаю — це були білі троянди. Поки я спала пішов на набережну, посмажив шашлики. Розбудив зі словами: «Мамулька, з днем народження!», і вручає квіти. Запалив свічки в торті. Цей день я пам’ятатиму до кінця свого життя.

Сам був у пеклі Маріуполя, але переймався за рідних

Ярослав долучився до діяльності скаутської організації «Пласт», став активним учасником Нацкорпусу й вихователем у дитячому таборі «Азовець». Знав повністю Конституцію. Ретельно вивчав історію України, особливо цікавився періодом від створення до розпаду Української повстанської армії. За словами матері, син був ідейною людиною.

Навесні 2019 року Ярослав Отрок долучився до лав тоді ще полку «Азов», там згодом «Фірст» став сапером 1-го відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти окремого загону спеціального призначення.

У перший день повномасштабного вторгнення Ярослав надіслав матері відеоповідомлення. Тоді він з побратимами з бази в Урзуфі їхав на позиції в Маріуполь: «Мамо, все буде добре. Ми обов’язково їх переможемо!»

Коли російська армія поступово брала Маріуполь в кільце, Ярослав написав: «Мамо, пообіцяй мені, що ти зробиш все можливе і не можливе, щоб зберегти життя меншим братам і бабусі».

День, коли стався вибух в одному з бараків в Оленівській колонії для пані Оксани, як і для інших рідних військовополонених, став найстрашнішим. У списках загиблих Оксана не знайшла прізвище свого сина, Ярослав значився у списку поранених.

На впізнання Оксана зі Швеції приїжджала в Київ наприкінці 2022 року. Каже, подивилася на тіло й одразу зрозуміла — то її син. Хоча тіло вже було, наче мумія.