Між боями, малював для хлопців шаржі: загинув бойовий медик та вчитель з Кременчуччини Володимир Бутко

31 липня Семенівська громада схилившись на колінах зустріли полеглого воїна - Володимира Бутка. В останню путь під звуки духового оркестру Національної Гвардії України захисника провели рідні, близькі, військові, представники влади та делегація Опішнянської громади. Захисник України загинув 28 липня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу н. п. Липці Харківської області.

Володимир Михайлович Бутко народився 3 вересня 1984 року в селищі Опішня Зіньківського району. У 2000 році отримав середню освіту в Опішнянському державному художньому ліцеї імені Василя Кричевського, продовжив навчання у Миргородському державному керамічному технікумі імені Миколи Гоголя, отримав спеціальність «Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво», який успішно, із відзнакою, закінчив у 2004 році. Був дуже талановитим, його роботи відзначали викладачі як самобутні, яскраві. На цьому Володимир не зупинився і продовжив навчання у Полтавському національному технічному університеті ім.Ю.Кондратюка, який теж закінчив із червоним дипломом. 

Згодом Володимир зустрів кохання свого життя – дівчину Оксану із Семенівки, у 2011 році народилася донечка Аня. Володимир працював у  у ліцей в Опішному вчителем скульптури, гончарства, живопису, композиції та допризовної підготовки юнаків. У 2021 році родина змінила місце проживання і переїхала до Семенівки. 

На початку повномасштаного наступу російсько-української війни уберезні 2022 року Володимира мобілізували до лав Національної Гвардії України. Військову службу проходив на посаді молодшого сержанта, бойовий медик І взводу оперативного призначення ІV роти оперативного призначення ІІ батальйону оперативного призначення в\ч 3102.

Любив дуже своїх побратимів, пишався їх бойовим духом, прагненням до перемоги, переживав за кожного з них, докладав усіх зусиль, щоб порятувати поранених. У нечасті хвилини відпочинку, що випадали між боями, малював для хлопців шаржі.

 
Володимир був дуже добрим, чуйним, співчутливим чоловіком, мав м’яку та ніжну натуру... Немає жодної людини на світі, яка б сказала про нього недобре слово – його всі любили і поважали. А він безмежно, віддано любив свою родину – батьків та двох братів. Тяжко переживав за середнього брата, який теж служить у Збройних Силах України, вважав його своїм Героєм, мав за приклад.

 
Володимир дуже любивсвоїх дівчаток. У своєму листі до тата донечка Аня писала: «Весь вільний час ти проводив разом зі мною. Ми гралися, розмовляли, співали, прали білизну, мили посуд, чекали на маму, ходили в парк, каталися на санчатах, роликах, їздили на річку. Ти навіть брав з собою на роботу. І навіть зараз, коли ти, тату, не поруч, захищаєш мене і Україну, ти піклуєшся про те, щоб у мене було все, ти підтримуєш мене, хвилюєшся за моє навчання, за моє майбутнє, вислуховуєш мене і даєш поради. Найкращою моєю вдячністю за все це буде моє світле майбутнє, яке ти так хочеш для мене. Твоя дівчинка-перлинка Аня».

Редакція «Кременчуцького Телеграфа» висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого воїна.