«Я не буду ховатися, а піду на фронт захищати вас». Пам’яті загиблого військового Василя Куковинця

Василеві Куковинцю 18 серпня мало б виповнитися 53 роки… Проте його життя обірвалося у жовтні минулого року — чоловік загинув під час виконання бойового завдання на Куп’янському напрямку на Харківщині.

Народився Василь Куковинець 18 серпня 1971 року у селі Нижній Токмак Чернігівського (нині — Бердянського) району Запорізької області.

Його батько, Іван Куковинець, працював робітником у лісництві, а мати, Зінаїда Куковинець, — дояркою у місцевому колгоспі. Є у Василя у молодший брат, Іван.

Як згадують знайомі, Василь ріс жвавою та веселою дитиною, допомагав батькам по господарству, був у чудових взаєминах із братом, а після смерті батька став старшим чоловіком у родині. У їхньому селі школу закрили, тож Василь закінчив 1 клас Верхньотокмацької початкової школи. Але цього ж року цю школу закрили теж, тож навчання Василь Куковинець продовжив у Верхньотокмацькій середній школі села Верхній Токмак. Однокласники та вчителі згадують його як товариського, веселого, звичайного сільського хлопця, який був активним членом шкільного колективу, готовим завжди прийти на допомогу. Навчався посередньо, поведінки не порушував. Щороку приїздив у село, навідував та підтримував шкільних друзів. Приїздив із дружиною на зустріч випускників, як завжди, життєрадісний та позитивний.

У 1989 році Василь розпочав строкову службу у Військово-морських силах на Балтійському флоті. Служба сподобалась, змужнів, набрався досвіду. Після демобілізації працював у різних місцях, постійної роботи не було. Молодший брат Іван на той час переїхав до Кременчука, тож мама радила, а брат кликав до міста, де було більше можливостей. Брат Василя, Іван Іванович Куковинець, на професійному рівні грав за юнацьку футбольну команду «Ворскла», сьогодні працює на одному з автопідприємств у Кременчуці.

До Кременчуці Василь переїхав у 1994 році, закінчує Кременчуцьке ПТУ № 20 та отримує посвідчення водія тролейбуса. Під час навчання познайомився зі своєю майбутньою дружиною, з якою наступного року й одружилися. Подружжя разом працювало у Кременчуцькому тролейбусному управлінні імені Л. Я. Левітана водіями тролейбусів. Згодом у пари народилися двоє доньок — Олена та Анна.

Близько 4 років Василь Куковинець працював на підприємстві «Крем — Тент», а потім знову повернувся до тролейбусного управління. На роботі чоловіка характеризують як одного із кращих водіїв управління, здорового та сильного чолов’ягу, про яких говорять »справжній українець». Його поважало керівництво та колеги і любили пасажири за те, що був привітний, завжди посміхався та любив швидко їздити.

Рідні Василя говорять, що він завжди був добрим, веселим, любив слухати музику, знав та вмів гарно розповідати анекдоти, зібрав гарну колекцію монет, любив техніку, рибалку та збирати гриби, куди брав із собою всю родину. Щороку усією сім'єю відпочивали на Азовському морі, де відвідували малу батьківщину Василя, його родичів та могилу батька.

Пізніше Василь став і дідом — у нього народилися онуки Марія та Лев.

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну та швидкої окупації Запорізької області Василь розумів необхідність боронити рідну землю від агресора. Тож коли отримав повістку, сказав рідним:

Наступного дня пішов до районного територіального центру комплектації та попросився, щоб його направили на Запорізький напрямок фронту, аби визволяти свою малу батьківщину.

Мобілізували старшого сержанта запасу Василя Куковинця у березні 2023 року. Два місяці провів у навчальній частині на Кіровоградщині. Після закінчення навчання їхній підрозділ направили ще на місяць для спеціальної підготовки в Румунію. Василь Куковинець взяв собі псевдо «Куша», похідне від прізвища, яке запозичив у одного з родичів.

Служив військовий на посаді старшого стрільця-оператора командира 1-го механізованого відділення бойової машини 1-го механізованого взводу 2-ї механізованої роти 42-го окремого батальйону мотопіхоти «Рух Опору» 57-ї окремої бригади мотопіхоти імені кошового отамана Костя Гордієнка.

Ця бригада спочатку обороняла Сєвєродонецьк і Лисичанськ, звільняла Херсонщину. А з кінця 2022 року її перекинули обороняти Бахмут. Туди ж відправили й Василя.

Як пригадують товариші, «Куші» довелося захищати Україну на посадах кулеметника, гранатометника, командира відділення. Будь-де він проявляв мужність, вміння, характер, був надійним побратимом, готовим завжди прийти на допомогу.

Під Бахмутом Василь протягом доби отримав 2 контузії, певний час був у госпіталі. Ще одну контузію з подальшою госпіталізацією отримав незадовго до переведення свого підрозділу на Харківський напрямок.

Із другої половини 2023 року 57-а бригада обороняла Куп’янський напрямок на Харківщині. Під час воєнних дій головний сержант «Куша» не раз рятував побратимів. Одного разу, перебуваючи на передовій, він не спав 3 доби, але давав відпочити підлеглим та будив їх, коли з метою безпеки необхідно було міняти місце дислокації. Одного разу виносив пораненого побратима декілька годин із передової. На жаль, той помер, але на своїй території. 

Незадовго до загибелі Василеві вдалося на кілька днів приїхати додому у відпустку. Відзначив разом з родиною першу річницю з дня народження онука Лева, відзначили день народження ліпшого друга, не міг наговоритися з рідними та все обіймав та цілував онуків. Ніби відчував, що бачаться востаннє…

Дружина героя пані Алевтина згадує:

Останній раз «Куша» виходив на зв’язок із рідними 16 жовтня. Говорив, що дуже сумує, що далеко від родини та дуже любить їх. Повідомив, що командир представив його до нагороди медаллю за мужність у боях. Свій останній бій Василь «Куша» Куковинець прийняв поблизу села Колісниківка Куп’янського району Харківської області 17 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання по захисту територіальної цілісності Батьківщини, відсічі та стримання збройної агресії російської федерації проти України. Цього дня армія РФ проводила масований обстріл позицій військових артилерією та дронами. Василь отримав поранення, побратими виводили його на евакуацію через мінне поле. «Куша» наступив на міну, йому відірвало вибухом ногу, побратими надавали допомогу, але від крововиливу та больового шоку серце захисника зупинилося.

Головний сержант Василь »Куша» Куковинець був сміливим та відважним воїном, авторитетним командиром, вірним побратимом, патріотом України. А ще він був чудовою людиною, люблячим батьком, дідусем, сином, братом, чоловіком. Попри війну був оптимістом і заряджав на це побратимів, а ще дуже любив рідних і життя. За мужність та героїзм, проявлений у боях під час захисту України, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно), нагрудним знаком «Народженим у Боях», грамотами.

25 жовтня 2023 року героя Василя Куковинця привезли «на щиті» до Кременчука. 30 жовтня жителі міста мали можливість попрощатися з героєм у Кременчуцькому міському Палаці культури. Відспівування героя відбулося у Свято-Миколаївському Кафедральному соборі ПЦУ Кременчука. Цивільна панахида за героєм була проведена на Алеї пам’яті міста.

Поховали Василя Куковинця 30 жовтня 2023 року з військовими почестями за присутності рідних, побратимів, друзів та земляків на Свіштовському цвинтарі міста Кременчука.

На Алеї пам’яті біля міського Палацу культури встановлено банер на честь героя Василя Куковинця.

За матеріалами Миколи Єременка, редактора ТОВ «Чернігівська газета «Нива»