Недопрочитана доля полтавчанина Павла Загребельного — на радіо «Культура» вийшла передача, присвячена відомому письменнику

Письменник, сценарист, публіцист, лауреат Шевченківської премії, Герой України Павло Загребельний народився в селі Солошине (нині воно належить до Горішньоплавнівської міської громади Кременчуцького району Полтавської області). З цієї нагоди всеукраїнське радіо «Культура» створило тематичну передачу.

Постать Павла Загребельного досі недопрочитана, його доля недостатньо досліджена. Читати романи Загребельного можна з різних кутів зору: і для задоволення, і для того, щоб відчути атмосферу епохи, і для поповнення словникового запасу.

Саме заради колоритної мови Загребельного його твори читають сучасні перекладачі, щоб збагатити свій словниковий запас. Про це в ефірі Радіо Культура розповіла до 100-річчя з дня народження письменника літературознавиця Ольга Петренко-Цеунова.

Голова Творчої спілки журналістів Кременчуччини НСЖУ, спілки письменників Кременчуччини Володимир Шевченко називає Загребельного своїм вчителем й підкреслює, що саме завдяки Павлу вийшла його перша книга. 

За даними Українського інституту національної пам’яті, у творчому доробку відомого письменника — 22 романи та 5 повістей, перекладених 23 мовами світу, кілька п’єс. за свою діяльність він мав багато державних нагород, зокрема — Державну премію імені Шевченка, орден Богдана Хмельницького III ступеня та орден Ярослава Мудрого V ступеня. За заслуги в літературі удостоєний звання Героя України.

Відомо, що Загребельний брав участь у Другій світовій війні. В 1941 році, одразу після закінчення десятирічки, пішов на фронт. Став артилеристом, був двічі важко пораненим. Пережив полон, три роки гітлерівських нацистських таборів. Свій досвід полону Загребельний пізніше описав у повісті «Дума про Невмирущого». Йому пощастило уникнути ще й комуністичних сталінських таборів, але довгий час довелося виборювати своє право на визнання.

У 1946-му вступив на філологічний факультет Дніпропетровського університету. Опинившись у колі літераторів, сам почав відточувати майстерність слова.

 По закінченні університету майже півтора десятиліття працював журналістом. У 1961-1963 роках він очолював «Літературну газету», де друкував поетів-шістдесятників — Івана Драча, Ліну Костенко, Василя Симоненка, Дмитра Павличка, підтримував їх.

З 1979 по 1986 очолював Спілку письменників України, обирався до Верховної Ради.

Помер 3 лютого 2009 року на 85-му році життя. Похований на Байковому цвинтарі.