Кременчук, Воїни світла, Війна, Відео, Сюжети

«Він був у полоні, його готували до страти»: у Кременчуці в останню путь провели полеглого підполковника Володимира Артеменка

Сьогодні, 14:00 Переглядів: 918

Військову службу Володимир розпочав ще за часів Радянського Союзу, потім повернувся в Україну, служив у Службі безпеки України. А в цивільному житті був дуже товариським, любив риболовлю та полювання

Сьогодні, 13 вересня, у Кременчуцькому міському палаці культури в останню путь провели полеглого у бою за Україну військовослужбовця, підполковника Володимира Артеменка. Народився на Черкащині, за часів Радянського Союзу служив у прикордонних військах у Середній Азії, а потім повернувся в Україну та оселився у Кременчуці.

Попрощатися з Володимиром прийшли багато людей — рідні, колеги, друзі, побратими.

Артем близько десяти років товаришував із Володимиром. Говорить, часто проводили спільне дозвілля разом.

— Він був дуже світлою, порядною, чесною людиною. Завжди на відпочинку разом — полювання, рибалка. У нього було дуже багато друзів, багато людей його знали. Кожна зустріч з ним була сповнена щирими, радісними емоціями. А звістка про його загибель — це як ком в горлі. Таких порядних людей, як він, дуже мало лишилося.

Побратим Володимира з позивним «Діброва» каже: сьогодні зібралося дуже багато їхніх товаришів по війську. Шкода тільки, що бачитися доводиться за таких подій…

— Він мав звання підполковника, але у 2022 році прийняв капітанську посаду і прийняв роту. Це був один із небагатьох командирів, якщо взагалі не один командир, який ходив з нами на позиції, стояв плечем до плеча з хлопцями. Ніколи нікого не кидав. Якщо потрібно було виручати хлопців із біди, він не посилав бійців на підмогу, а сам цю підмогу очолював.

«Діброва» додає: цього разу було так само. Володимир поїхав із товаришами допомагати хлопцям, які потрапили у напівоточення, але не доїхали до місця призначення.

— Найкращий командир, який був у нас, я так вважаю. Дуже сумно, що такі люди покидають наші ряди, — говорить наостанок чоловік.

Військовослужбовець із позивним «Іспанець» теж командир роти. Говорить, разом із Володимиром пройшли ледь не увесь Донбас.

— Курахове, Мар’їнка, Авдіївка, Очеретине — завжди були поруч як два командири роти. Він мене дуже підтримував, позаяк мав більше досвіду. Я взяв від нього багато корисного щодо командування підрозділу й особистого прикладу — як командир повинен вести за собою підлеглих. Дуже велика втрата.

Військовий жартує: оскільки вони з Володимиром обоє в віці, то часто називали один одного «пенсією». Також пригадує один зі спільних виходів поблизу Авдіївки.

— Ми пробули тоді разом з ним три доби. Він тоді отримав поранення. Саме після того ми стали братами. А тепер, на жаль, я брата втратив, — додає «Іспанець».

Про життя та службу Володимира Артеменка задовго до повномасштабного вторгнення розповідає нам його товариш Юрій.

— Ми служили разом у 23-му аеромобільному прикордонному загоні, що у той час базувався у Кременчуці. Народився він на Черкащині, строкову службу проходив у прикордонних військах у Середній Азії. Там став прапорщиком, створив сім’ю. Але доля ніби постійно випробовувала його, — розповідає чоловік.

Юрій каже: життя Володимира могло обірватися ще в часи розпаду Радянського Союзу.

— Тоді в Таджикистані йшли бойові дії між різними кланами, і Володя потрапив у полон до одного з угрупувань. Його вже готувалися стратити, але вчасно встигли військовослужбовці, які відбили його і врятували.

Потім Володимир повернувся в Україну, працював в СБУ, у званні підполковника вийшов на пенсію, але не міг стояти осторонь, коли розпочалася велика війна.

— Він і в Авдіївці хлопців рятував, і до останнього з ворогом бився. Це яскравий приклад патріотизму — не на папері, а на справах, — додає Юрій.

До лав Збройних Сил України Володимир Артеменко приєднався у перші дні повномасштабного вторгнення, розповідає військовослужбовець із позивним «Лиман».

— Призваний на військову службу під час мобілізації 2 березня 2022 року. Служив командиром стрілецької роти. На жаль, загинув Володимир під час виконання бойового завдання 7 вересня 2024 року поблизу села Ольгівка Курської області. Світла пам’ять героєві-захиснику, який до останнього стояв на захисті Батьківщини й нас з вами, — додає «Лиман».

У полеглого воїна лишилися дружина та діти.

Панахиду за бійцем відслужили у Свято-Миколаївському соборі. Поховали Володимира Артеменка на Свіштовському кладовищі, де покояться й інші українські воїни.

Фото: Артем Коваленко

Володимир Артеменко служив та загинув разом із Олександром Ковалем, з яким Кременчук попрощався учора.

Редакція «Кременчуцького Телеграфа» висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого.

Автор: Яна Гудзь Фото: Артем Коваленко Відео: Артем Коваленко

Читайте telegraf.in.ua в Google News

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.