«Є люди, які «втомилися від війни» й не хочуть дивитися виставу про життя в окупації»
У четвер, 24 жовтня, у Кременчуці виступав херсонський театр імені Миколи Куліша. «Кременчуцький Телеграф» поспілкувався з режисером-постановником театру Сергієм Павлюком. Він розповів про моновиставу «Буде тобі, враже, так, як відьма скаже», яку показали глядачам, а також про роботу театру під час окупації й після неї.
Але перше, на що звернули увагу журналісти й глядачі, що прийшли на спектакль, це величезний російський прапор, який лежав на підлозі перед входом в залу, й по якому топталися люди.
Пан Сергій називає це «терапевтичним моментом».
— Після деокупації Херсону, коли росіяни з деякими нашими колишніми колегами, які стали колаборантами, тікали на лівий берег, вони з театру винесли все, що можна було: апаратуру, костюми, інструменти, але чомусь позалишали своє ганчір’я. В гримерках було багато маленьких триколорів, ми їх спалили біля театру, а цю велику ганчірку знайшли у підвалі й вирішили, що вона має працювати. От ми возимо її з собою, щоб люди могли відчути такий легкий терапевтичний момент, коли ногами пройдуться по ганчір’ю, витруть ноги, або навіть плюнуть. Так ми починаємо кожну виставу херсонського театру.
Сергій стверджує, що люди гарно реагують на таку інсталяцію: хтось починає сміятися, хтось жорстко топтатися.
— Але був один випадок у Харкові, коли з 400 глядачів одна старшого віку жінка була дуже незадоволена тим, що ми поклали російський прапор на підлогу. Казала: «Не можна так, не треба перетворюватися в них та повторювати їх погані дії». Це було перед виставою, а після неї ця ж сама жінка підійшла зі сльозами до актриси, обняла її, подарувала квіти й сказала, що раніше багато чого не розуміла… Тож одна справа — бачити щось по телевізору й зовсім інша переживати це всередині окупованого міста, — каже режисер.
«Вся команда була в окупації»
Спектакль «Буде тебе, враже, так, як відьма скаже» поставлений за п'єсою Олени Маляренко. Він про окупацію Херсону, про затоплення міста, про любов херсонців до України.
— Авторка п’єси, головна акторка спектаклю Олена Галл-Савальська, вся наша команда була в окупації. Тож ми знаємо історію, яку ми розповідаємо. На собі її відчули. Вона страшна, але ми подаємо їх в жартівливій херсонській формі, тому що під час окупації херсонців врятував саме гумор, — розповідає Сергій Павлюк.
Він згадує конотопську жіночку, яка кричала окупантам на танку: «Куди ти приїхав, в тебе х. стояти не буде», новокаховську жінку, яка давала окупантам «насипати семки в кишені, щоб знати, де їх поховають й де вони проростуть соняшниками».
— Саме тоді виникла ідея зробити свою виставу про конотопську, херсонську, чорнобаївську, херсонську відьму. Ми ще не знали назву, але розуміли ідею. Й коли очільник театру Олександр Книга познайомився з Оленою Маляренко, вона написала нам моно виставу, засновану на реальних подіях.
Спектакль вже бачили в Кривому Розі, Дніпрі, Харкові, Кам’янському, Полтаві, й всюди був аншлаг. В Херсоні постанову також люблять й завжди набираються повні зали.
— У нас два-три заходи в тиждень і десь до 100 місць, тобто постійно аншлаги. Люди йдуть, вони дуже за цим скучили. Театр це можливість відволіктися, бо життя в Херсоні зараз дуже складне, постійно під обстрілами. Але в деяких містах глядачі не приходять — вони, скажемо так, «втомилися від війни». Хочу сказати, дуже шкода, що вони втомилися… Тому що багато людей продовжують жити під обстрілами й це треба розуміти, — каже пан Сергій й підкреслює, що мріє показати цю виставу всій Україні, щоб не забували про херсонську трагедію, щоб знали, як було тяжко людям.