У Кременчуці просять підтримати петицію про присвоєння звання Героя України Олександру Яцині

20.03.2025, 10:32 Переглядів: 4 769

Залишилось назбирати ще 9000 голосів

Довгий час чоловіка вважали зниклим безвісти, але під час обміну тіл, який відбувся в серпні 2024 року, стало відомо про загибель воїна. Його поховали 21 січня 2025 року в Кривушах.

В редакцію «Кременчуцького Телеграфа» завітали мати загиблого бійця Ірина Володимирівна та його дружина Ольга. Вони розповіли про героя та звернулися до кременчужан з проханням підтримати петицію про присвоєння звання Героя України посмертно.

«Завжди сам приймав складні рішення»

Олександр родом із Кривушів. Народився 12 березня 1988 року. Закінчив школу № 2, ВПУ № 7. Мати каже, що він з дитинства мріяв працювати в поліції.

Після строкової служби в армії вступив на службу в органи внутрішніх справ міста Кременчук. Спочатку працював дільничним інспектором поліції, пізніше — оперуповноваженим сектору карного розшуку. Паралельно навчався на юридичному факультету Кременчуцького національного університету ім.Остроградського на спеціальності «Право».

— Він дуже любив свою роботу. Його поважали в колективі за відданість, чесність, справедливе ставлення й неодноразово нагороджували грамотами й відзнаками. Колеги любили Сашу за його веселий характер, він завжди був усміхнений, жартував, — зазначає Ірина Володимирівна.

Коли у 2014 році почалася антитерористична операція, Олександр без роздуму пішов захищати територіальну цілісність України та її суверенітет. Брав участь в запеклих боях під Червоним лиманом, Слов’янськом, Широкине, Маріуполем. Він — учасник Дебальцевської операції. За участь в АТО отримав відзнаку Президента України та медаль «Ветеран війни».

— Коли прийшла звістка про повномасштабне вторгнення, Саша одразу пішов у військкомат. Він у нас завжди був бойовий, рішучий хлопчик. Приймав рішення — ми підтримували, тому що розуміли, як для нього це важливо, — розповідає дружина.

Мати Олександра згадує, як син повідомив, що йде на війну. Каже, зранку прийшов, обійняв і зі словами: «Мам, ну якщо не я, то хто буде захищати мою сім’ю?», пішов. З того часу Ірина Володимирівна бачила сина живим лише один раз, коли Олександр приїхав провідати улюблену донечку, якій робили операцію.

— Він дуже любив свою сім’ю, свою доньку, й коли вона захворіла, зміг приїхати ненадовго, щоб підтримати дитину. Коли донька отямилась після наркозу, першим вона побачила татка…

Після мобілізації Олександр був призваний солдатом-стрільцем 3 відділення 3 взводу роти охорони Кременчуцького Районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Полтавської області. З березня 2023 року рота охорони несла службу в Чернігівській області.

— В серпні 2023 року чоловіка для виконання службових бойових завдань прирядили до зведеної роти, а з початку 2024 року він був приряджений до ВЧ А4007, яка захищала Авдіївку. Він весь час хотів перевестися до складу 3-ї штурмової бригади, йому навіть погодили документи, але командування не відпустило — не було ким замінити чоловіка на важливому завдання, — розповідає пані Ольга.

З 21 січня 2024 року група військових, в складі якої був Олександр, стійко утримували позиції ЗСУ під Авдіївкою й майже щохвилини відбивали штурмові атаки противника.

30 січня група отримала наказ висуватися на точку евакуації, але потрапила в засідку противника. Побратими Олександра розповідали, що вони вели важкий стрілковий бій.

Над будівлею, звідки відстрілювалися, весь час літали FPV-дрони. Противник вів мінометний обстріл.

— На той час побратими чоловіка вже відійшли. Вони бачили, що міна розірвалася там, де перебував Олександр, але повернутися на позицію не було можливості.

Довгий час чоловік вважався зниклим безвісти. Рідні сподівалися, що він живий, що перебуває в полоні, й весь час шукали його. Інформації не було й лише в жовтні 2024 року після обміну тілами загиблих воїнів, дружина впізнала татуювання, яке прикрашало плече й передпліччя її чоловіка

— На одному з волонтерських сайтів, де розміщують фотографії невпізнаних тіл наших героїв, я побачила знайомий Герб України й портрет князя Святослава — ескіз цього тату Саша сам вигадав, тому сумнівів майже не лишилося. Але ми все одно провели експертизу ДНК, два місяці чекали результат, який, на жаль, підтвердив, що це він.

Ольга каже, що тіло знаходилося в морзі Івано-Франківська й дякує всім працівникам Кременчуцького РТЦК та СП, які допомагали організувати перевезення й поховання її чоловіка.

— Вони швидко зреагували, забрали на щиті, привезли додому й організували поховання спільно з нашою сільською радою. Достойно провели поховання нашого воїна. Ми дуже вдячні всім, хто прийшов, хто його знав. На похованні хлопці, які були разом з чоловіком, розповідали, що він особисто розбив декілька позицій ворога, чим врятував їх життя.

Зараз пані Ольга разом із донькою та батьками Олександра звертаються до всіх кременчужан з проханням підтримати петицію на присвоєння звання Героя України її чоловіку.

— Він був справжнім патріотом своєї країни. Це не пусті слова. Всі, хто знав Олександра, знають, наскільки він був відданим українському народові й завжди першим ставав на його захист. Ми подали петицію, яка вже назбирала понад 7 тисяч голосів, але потрібно 25 тисяч. Тому просимо підтримати.

Автор: Мирослава Українська Джерело фото: Ольга Яцина

Читайте telegraf.in.ua в Google News

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.