Роман Чех був воїном 25-ї окремої штурмової бригади 3-го батальйону
28 березня у Кременчуці попрощались з 28-річним військовослужбовцем Романом Чехом. Воїн мав звання молодшого лейтенанта.
За словами військовослужбовця з позивним «Лиман», Романа призвали на військову службу у грудні 2022 року, він був командиром взводу.
Дружина полеглого військового Мар’я розповідає, що до служби у військах Роман працював хіміком, навчався у Кременчуцькому ліцеї № 6, закінчив Харківський національний університет.
— Спершу в Харкові, потім ми переїхали в Суми. Після повномасштабного вторгнення він долучився до патрулювання Сум. З Сум на той час багато хто повиїжджав, і також із місцевих органів влади, — розповідає дружина.
Жінка додає, що рішення Романа вступити у лави Збройних сил України було добровільним. Зізнається, що відпускати чоловіка їй не хотілось. Роман Чех був воїном 25-ї окремої штурмової бригади 3-го батальйону.
— Потім, коли люди почали вже повертатися на підприємство, він вирішив, що його роботу можуть робити і жінки, і інші. А він відчуває в собі потребу вступити до лав ЗСУ. Добровільно, але, звісно, вимушена з боку нашого ворога. Тобто, якби не війна, він людина не войовнича, добра, радісна, любить тепле ліжечко, обійми, каву, прогулянки, зорі. Романтична дуже людина, така натура. І от вступив він до лав ЗСУ, я його підтримувала на цьому шляху, — розповідає Мар’я.
Спочатку Роман був на посаді стрільця, потім став командиром відділення. Здобув офіцерське звання — молодший лейтенант — «і виріс до командира взводу». Двічі чоловік був на навчанні за кордоном, розповідає Мар’я, «тому що бачили потенціал».
Остання розмова подружжя була майже за тиждень до загибелі Романа. Загинув чоловік 25 лютого 2024 року під час оборони України біля села Орлівка Покровського району Донецької області.
— З останнього можу пригадати, це те, що ми 19 лютого, тобто це виходить за шість днів до його загибелі, ми ходили з ним зустрічати світанок до пам’ятника Слави в місті Суми. Це в нього було таке хобі, не улюблене для мене, запропонувати прокинутися о 5 ранку і піти заварити каву в термос чи чай, і піти зустрічати світанок. Людина дуже романтична, ці всі розмови, ці всі обійми, це все дуже боляче згадувати, усвідомлювати той факт, що цього більше не буде. Я пам’ятаю саме не діалог, а саме цей момент, що ми стоїмо і дивимося на місце, — каже Мар’я.
Жінка додає, що «планів на майбутнє було багато, жаги до життя було багато, ніхто помирати не збирався».
Дмитро, брат Романа Чеха, згадує минуле.
— Сьогодні прощаємося з людиною, яка в дитинстві врятувала мене з моря, яка мене вчила їздити на велосипеді. Проводили багато часу, були якісь різні моменти позитивні або не дуже, тобто це життя. Хочеться сказати, що колись, у 2023 році, ми спілкувалися з Романом, і він сказав таку фразу, що якби люди знали, яку ми ціну платимо за ті посадки, за ті села, за ті маленькі клаптики землі, то люди, можливо, по-іншому відносились, — каже Дмитро.
Після прощання у Свято-Миколаївському соборі Романа Чеха ховатимуть на Свіштовському кладовищі у меморіальному секторі почесних поховань захисників та захисниць України.