Коли і як допомагає Європейський суд

Приклад кременчуцьких вчителів доводить - у суді такого рівня можна довести до кінця справу навіть без адвокатів. Слід лише правильно боротися за свої конституційні права, що по суті співпадають зі статтями Європейської Конвенції про захист прав людини.

У суспільстві панують думки про те, що в Україні не виконуються ні Конституція, яка нині святкує свій 15-річний ювілей, ні решта законів.

- В Україні ніде правди немає! Може мені й не шукати її в наших судах, а одразу звертатися до Європейського суду? - такі питання редакції «Телеграфа» неодноразово ставили громадяни, яким шкода гаяти час на захист своїх прав.

Тобто у народі часто вважають, що Європейський суд з прав людини – це така всесильна організація, яка, ніби цар-батюшка, всіх розсудить і вирішить всі проблеми замість українського правосуддя.
Українські політики своїми заявами інколи утверджують громадян в такому хибному розумінні. Свіжий приклад - гучний процес, який триває зараз над екс-прем’єром Юлією Тимошенко, щодо підписаних нею газових контрактів. На інтернет-порталі лідерки опозиції з’явилося повідомлення: «...Юлія Тимошенко заявляє, що, у разі винесення Печерським районним судом обвинувачуваного вироку, обов’язково оскаржить це рішення у Європейському суді з прав людини...» Але по суті така постановка питання неможлива взагалі: ви не зможете оскаржити в Євросуді рішення будь-якого районного суду – треба спочатку пройти всі судові інстанції національних судів і отримати на руки остаточне рішення. Бо справи до розгляду Євросудом беруться тільки тоді, коли людина вичерпала всі способи захисту в судах своєї країни. З цього правила є один виняток, на який звертає увагу Володимир Яворський, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини:

- Якщо в державі немає ефективних механізмів захисту прав і людина це зможе довести у Європейському суді, тоді не треба чекати розгляду справ у національних судах.
Як приклад він наводить справу Юрія Луценка щодо необґрунтованого тримання під вартою, яка вже прийнята до розгляду Європейським судом.

У Кременчуці найбільш відомий факт, коли до Європейського суду з прав людини звернулися вчителі і виграли цей суд. Справа стосувалася заборгованості по заробітній платі, точніше - окремих надбавок, передбачених статтею 57 Закону України «Про освіту»: за педагогічний стаж, вислугу років, одноразової допомоги на оздоровлення, індексації зарплати. Зараз ці надбавки виплачуються і Україна навіть погасила борги минулих років. Але справа зрушила з місця тільки тоді, коли вчителі масово пішли в суди. А деякі з них, зокрема і 19 кременчуцьких вчителів, дійшли до Європейського суду. І не тому, що українські суди їм відмовили. Навпаки, рішення були прийняті на користь освітян і повністю їх влаштовували. От тільки гроші по цих судових рішеннях не виплачувалися.

Вчитель географії Людмила Підоріна – одна з тих, хто достукався до Європейського суду, виграв його та отримав матеріальну і моральну компенсацію. Зокрема, в якості моральної компенсації Європейський суд присудив їй 1200 євро. Цікаво, що пані Людмила не користувалася послугами адвоката. А тепер до неї навіть люди звертаються по допомогу, бо юристи в Кременчуці беруть за складання заяви до Європейського суду від тисячі гривень.

- Спочатку я виграла справу в Крюківському районному суді, - розповідає Людмила Підоріна. - Відділ освіти подав апеляцію. У 2004 році я отримала рішення обласного апеляційного суду – на мою користь, так само, як і інші вчителі, хто судився. Але гроші на виконання рішення не виплачувалися два з половиною роки. І виконавча служба нічого не робила, щоб їх стягнути. Мовляв, немає коштів у відповідача (відділу освіти), бо їх немає у бюджеті. Потім був ухвалений закон про реструктуризацію боргу вчителям: надбавки за педстаж і допомога на оздоровлення. Нам (тим, хто судився) нарахували суми, як і іншим. Але ми, крім цього, відсудили індексацію зарплати, яка на той час не проводилася, та компенсацію частки заробітної плати у зв’язку з її несвоєчасною виплатою. До того ж в українському суді ми відсудили моральну шкоду, яку нам теж не квапилися виплачувати! Навіщо так ігнорувати людей? Стало прикро за нашу державу, і ми в 2006 році ми подали заяви до Євросуду. Суд надсилає формуляр заяви, який треба заповнити. Ми заповнювали їх від руки (можна писати українською або російською мовою) та прикладали копії документів. Через рік мені надійшли зауваження уряду з перекладом українською мовою. Я написала свої заперечення, обґрунтувала матеріальну та моральну шкоду. Інші документи суду отримувала французькою мовою, треба було перекладати. Суд розглядав мою справу три роки. В 2009 році я отримала рішення суду французькою мовою, а потім, через три місяці, його короткий переклад українською. У грудні 2009 року я вже отримала гроші на руки.

Європейський суд, розглянувши справу «Підоріна і Кириленко проти України» (справи вчителів-позивачів були об’єднані), встановив, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд, яке трактується і як виконання рішень суду) та статті 1 Першого протоколу (захист власності).

Пані Людмила додає, що, крім неї, 10 учителів вже виграли справи і люди отримали гроші. Зараз на розгляді Європейського суду знаходяться ще 9 справ учителів.

Що треба знати, звертаючись до Європейського суду

• Ви можете звертатися до суду, якщо вважаєте, що порушені ваші права, передбачені міжнародним договором - Європейською конвенцією з прав людини (далі Конвенція) та протоколами до неї.
• Офіційними мовами Європейського суду є англійська і французька. Але подавати заяву людина може рідною мовою або однією з мов держав, які ратифікували Конвенцію.
• Справи, що розглядаються в Європейському суді, спрямовані проти держав, де порушуються їхні права. Відповідно, справи громадян України – проти держави Україна.
• Коли заява надходить до Євросуду, суд приймає рішення щодо її прийнятності або неприйнятності до розгляду. Суд залишає за собою право визнати заяву неприйнятною і залишити без розгляду на будь-якому етапі.
• Після того, як заява прийнята до розгляду, Європейський суд надсилає її на комунікацію державі, проти якої заява подана. Держава надає свої заперечення. Також питання може бути врегульоване до суду, якщо сторони дійшли згоди.
• Євросуд приймає заяви до розгляду лише після того, як були вичерпані всі внутрішні засоби правового захисту (апеляційне оскарження, касаційне оскарження), і лише протягом шести місяців з дати винесення остаточного рішення. Не треба чекати рішень національних судів лише у випадках, коли в державі немає ефективних механізмів захисту прав.
• Євросуд не є апеляційною інстанцією щодо національних судів і не уповноважений ні скасовувати, ні змінювати їх рішення. Він лише встановлює, чи мало місце порушення прав людини, гарантованих Конвенцією, і зобов’язує усунути це порушення. Тобто рішення Євросуду - це підстава для перегляду справи в національному суді за новим розглядом. Або навіть до зміни національних Законів, якщо вони не відповідають Конвенції.
• Євросуд не присуджує заборговану зарплату, пенсії, тощо – це компетенція національного суду. Але Євросуд присуджує моральну шкоду заявнику, якщо визнає, що держава порушила його права.
• Практика Європейського суду є прецедентною для України. Тобто при розгляді національними судами справ, якщо у подібній справі рішення виносилося Євросудом, воно враховується у прийнятті рішення.

Автор дякує за допомогу у підготовці матеріалу координаторам та тренерам освітньої програми «Розуміємо права людини» і персонально Володимиру Яворському, виконавчому директору Української Гельсінської спілки з прав людини.