На нудних засіданнях пані Ніна пише вірші про кохання!

Чимало жінок пишуть вірші про кохання.   Але дуже мало жінок пишуть вірші про кохання на довгих та нудних  засіданнях.  А пані Ніна робить саме так.  На останньому, безкінечному  засіданні, присвяченому  детальному обговоренню чергової мильної бульки,  вона написала таке:

Блудливый ветер завывает,
даруя хлад зимы  и стужу  
в мою истерзанную душу,
Полночный свет в окно взирает, ложится лунная дорожка,
Свеча любви уж догорает, ей остается так немножко.
Вопрос извечен – в чем вина? Еще вчера была жена...

Далі пішли  вже  зовсім трагічні рядки – ми прямо не хочемо вас ними засмучувати. Найдивніше те, що такі драматичні вірші пише жінка, абсолютно задоволена своїм сімейним життям.  Адже пані Ніна має чудового чоловіка, - якого вважає своїм  найліпшим  другом -  двох прекрасних дітей та трьох найкращих у світі онуків.  Цих самих онуків вона  урочисто називає «найулюбленішими чоловіками свого життя».  Ну, з онуками – найулюбленішими 4-річними чоловіками -  усе зрозуміло, тож повернемося до віршів.

Їх пані Ніна пише майже все життя.  Але далеко не всі вони були про кохання. Свій найперший вірш комсомолка  та активістка Ніночка написала про революцію – «Шел 18-й лапотный год!»  Написала для виступу агітаційної бригади – існували і такі. І взагалі Ніночка була «правильною» дівчинкою – більше цікавилась громадським життям, ніж особистим. І так до самого закінчення школи. Зате потім дуже швидко вийшла заміж і... замість того, щоби стати заклопотаною одруженою жінкою, стала писати вірші. Тепер уже виключно про кохання.  Іноді – про природу.  Найфантастичніше те, що чоловік Ніни дуже серйозно ставився до її поетичних вправ. Саме він запропонував збирати написані на різних клаптиках паперу  тексти.  Отак назбиралося на  дві  книжки поезій.  Перша – «Я – женщина» - вийшла у 2003 році в Кременчуці.  Друга – «Имею честь вам посвятить» - зовсім недавно, наприкінці 2007-го.  О-о, це така ніжна книжка про любов!  До того ж, нам страшенно подобається, що у ній, прямо у віршах,  увіковічена газета «ТелеграфЪ» - там є такий твір «На селекторе» (про селекторне засідання кременчуцького керівництва).  А у ньому  такі рядки:  «Вот Буров спит, в уютном кресле сидя, Читает Ярик «ТелеграфЪ», Дубницкий Игорек,  коленки  видя...»  Ми як прочитали, страшенно веселилися.  Користуючись  можливістю, передаємо палкий привіт  Ярику, який читає «ТелеграфЪ».  До речі, про «коленки» теж непогано.  Взагалі у цій книжці багато цікавого.

Коротше кажучи, панове, якщо  хочете дізнатися про різні зворушливі та  романтичні риси  місцевих чиновників (навіть таких, як Литвиненко та  Хоменко), читайте вірші пані Ніни – побачите знайомих людей з незнайомого боку.  Бо вона їх знає, як ніхто.  Адже пані Ніна чимало років пропрацювала (і нині працює) з місцевими начальниками пліч-о-пліч.  Вона й сама начальник – головний лікар станції переливання крові.  Про себе пані Ніна каже так: «Я все своє життя чимось та завідувала!»  Але найбільше нам сподобалась зворушлива історія з Ніночкиного  рожевощокого  дитинства.  Уявіть собі, першого вересня Ніночка прийшла у перший клас.  А вже третього вересня підійшла до вчительки і сказала: «Я хочу завідувати чорнильницями!» Учителька  погодилась.  Вона була проникливою  жінкою, і зрозуміла, що ця дитинка навіть ліниві чорнильниці змусить стояти струнко і ходити в ногу! Не можемо сказати, що подумали з цього приводу чорнильниці. Але керівництво завжди було задоволене рішучою Ніночкою.

Ось, панове, перед вами портрет ідеальної дружини, бабусі, поетеси  та ще й успішного завідувача.  Нумо, відгадайте,  який напій  більш за все полюбляє ця бездоганна пані? Ой, тільки не кажіть про зелений чай, навіщо цей  снобізм?  Так от, пані Ніна обожнює джин Beefeter. І дуже хвацько готує з нього коктейлі з лимонним швепсом та чверткою цитрини.  

Так  що, панове, - третій тост.  За дам!