Рубрика: Люди

Будівельників вважають представниками однієї з найбільш мирних, творчих і корисних професій у світі. Вони зводять нові об'єкти, реконструюють, відновлюють старі. Завдяки їм ми живемо у теплих комфортних будинках, маємо у кроковому доступі всю необхідну інфраструктуру. Щороку в другу неділю серпня представники професії відзначають День будівельника. Цього року він припав на 13 серпня

«Кременчуцький ТелеграфЪ» завітав до садівника з Кременчуччини та побачив процес вирощування персиків, нектаринів та абрикосів, а заодно дізнався, у чому секрет вдалого вирощування

Якби за тривалий шлюб видавали нагороду, кременчуцька родина Сидорових з легкістю могла б стати її володарями. А все тому, що ця сімейна пара йде по життю пліч-о-пліч протягом 50 років. За час, проведений разом, у їхньому житті були як радісні моменти, так і трохи сумні. Але вони ніколи не опускали руки та розв'язувати будь-які питання спільно. За пів століття виростили доньку і сина. Нині їх радують троє онуків.

А почалася історія кохання Олександра Павловича та Наталії Іванівни цілком повсякденно, на робочому місці

Майстриня Тетяна Кава зараз живе у Кременчуці, і каже, що місто їй дуже подобається своєю природою, красою і дуже доброзичливими людьми. Але по своєму рідному Лиману, що на Донеччині, все ж таки сумує, бо там пройшло її дитинство, юність. Там досі знаходяться її улюблені батьки. На жаль, Тетяна поки не може їх вивезти через постійні обстріли, але мріє, що зовсім скоро вони всі зустрінуться, і батьки будуть поруч, і головне, у безпеці

З початку повномасштабного вторгнення багато кременчужан вирішили допомагати захисникам України, хто як може. Одні плетуть маскувальні сітки та готують сухпайки, інші ремонтують автотранспорт та збирають гроші на придбання військового обладнання. Є такі, хто забезпечує хлопців не менш необхідним — білизною, москітними сітками, матрацами та подушками, сухпайками. Усім, що так потрібно військовим у їхньому непростому побуті

З початку повномасштабного вторгнення в кременчуцькій школі № 7 звичайні кременчужани згуртувалися та почали допомагати нашим захисникам: плести маскувальні сітки і кікімори, шити матраци, подушки.

Вони називають себе «Берегині Крюкова» і роблять багато для фронту. Скільки вже зроблено, важко порахувати, але «берегині» не зупиняються і продовжують працювати. Робочих  рук постійно бракує, тому сюди запрошують усіх, хто бажає допомогти наблизити Перемогу

Наша землячка Наталія П. на початку війни разом із двома неповнолітніми дітьми поїхала шукати притулку до Польщі. Минуло півтора року і жінка приїхала у коротку відпустку до Кременчука. Вперше вона опинилася вдома, і каже, якби не діти, які залишилися у Польщі, то вже нікуди б не поїхала з рідного міста. Як то мовиться: у гостях гарно, але вдома набагато краще

Корінна мешканка села Пригарівка (колишнього Козельщинського району, зараз – Кременчуцького) Клавдія Іванівна Гасан у травні цього року відсвяткувала свій 95-річний ювілей. Жінка прожила довге, непросте, але щасливе життя. Вона власними очима бачила війну 1941-1945 років, змогла пережити важкі голодні роки й сподівалася, що її діти й онуки ніколи не будуть знати жахіть війни. Але доля розпорядилася інакше. Її онуки боронять рідну землю на війні з російськими загарбниками, і бабуся дуже пишається їхнім героїзмом. Але вночі тихенько витирає сльози, які самі течуть з очей, коли жінка думає про те, якої біди натворили росіяни

Вони працюють 24/7, без перерви й вихідних. Плетуть і плетуть своїми золотими ручками маскувальні сітки. Скільки вже сплели — не рахували, але декілька гектарів точно!

Прожити шість десятків років подружнього життя - означає пройти рука в руці тисячами доріг, пережити безліч несподіванок, радісних моментів та негараздів, разом справляючись з усіма труднощами. Фортеця такої сім'ї воістину Діамантова, бо обидвоє зберегли свою любов, щоразу підтримуючи в моменти слабкості.

Подолавши такий довгий шлях разом, подружжя з Кременчука - Григорій Григорович та Катерина Андріївна Балацькі, досі кохають та підтримують один одного. І хоч дружина багато років тяжко хворіє, чоловік робить усе, щоб і далі продовжити їхнє спільне життя

Талановита кременчуцька вишивальниця Наталія Рома мріє, щоб наші люди знали про те, хто вони є насправді: де їхнє коріння, яка в них культура. Щоб українці долучалися до прекрасних традицій свого народу та вивчали власну історію. Це дуже важливо для розвитку нашої країни. Адже без минулого немає майбутнього. Цю думку жінка розділяє повністю і намагається своєю творчістю долучати земляків до справжньої України

Так буває у суспільстві, що літні люди чи люди з обмеженими фізичними можливостями повністю залишаються сам на сам зі своїми побутовими, духовними та психологічними проблемами. На допомогу в таких ситуаціях найчастіше приходять соціальні працівники. На перший погляд, їх праця комусь здається непомітною, але вона дуже впливає на людей, яким надають допомогу. Найчастіше саме соціальні працівники стають тим «промінцем світла» для своїх підопічних, стимулюючи їх на подальше життя

Війна змінила життя всіх українців. Сотні тисяч людей, рятуючись від обстрілів, змушені були залишити свої домівки та шукати прихисток в інших містах. На жаль, багатьом уже нікуди повертатися – їх домівки повністю зруйновані російськими агресорами.

Історії переселенців бувають настільки трагічними, що важко уявити, як люди змогли опанувати себе та знайти сили жити далі, бути активними та будувати нове життя

Минулого тижня на вулиці Генерала Манагарова, що на Раківці, молодий хлопець продавав картини. На них - чудові пейзажі. Перехожі з цікавістю роздивлялися роботи. Дмитро Замислов, так звуть юного художника, стояв поруч і щось малював ручкою в невеликому блокноті

Історія кременчужанки, якій у Польщі із дитиною довелось тікати від чоловіка, що її кривдив. Жінка дає поради тим, хто потерпає від домашнього насилля

Ми із чоловіком — переселенці з окупованої території України. Ще місяць тому ми жили у Луганській області. У місті, яке в роки другої світової стало відомо, завдяки подвигу юних підпільників, і яким (до приходу «русского мира» - він і це споганив) ми дуже пишалися. А тепер ми змушені були залишити свій рідний дім, місто…

Ми кинули все, що було дорого серцю, все, що заробляли своєю працею протягом багатьох років.

Причиною тому — «русский мир», який прийшов не тільки до нашого міста, а й щільно увійшов у наше життя у лютому 2022 року, повністю перекресливши для нас значення слова «батьківщина»

Також у місті будуть клопотати про отримання звання Почесного громадянина Кременчука

Юний патріот не мав досвіду зварювальних робіт, але навчився за пару днів

Підступне вторгнення сусідньої держави зламало не лише життя українців, воно знищило і стереотип про «слабку стать»: до центрів комплектації пішли жінки, які просто не могли залишатися осторонь. «ТелеграфЪ» поспілкувався з Іриною Надєждою, яка стала до лав ЗСУ в перші дні повномасштабного вторгнення

Кременчужанка з березня мешкає неподалік від Амстердаму, у родині, що вирішила прихистити українців. Які умови пропонує країна, для тих, хто вирішив попрохати тимчасового захисту