Ми із чоловіком — переселенці з окупованої території України. Ще місяць тому ми жили у Луганській області. У місті, яке в роки другої світової стало відомо, завдяки подвигу юних підпільників, і яким (до приходу «русского мира» - він і це споганив) ми дуже пишалися. А тепер ми змушені були залишити свій рідний дім, місто…
Ми кинули все, що було дорого серцю, все, що заробляли своєю працею протягом багатьох років.
Причиною тому — «русский мир», який прийшов не тільки до нашого міста, а й щільно увійшов у наше життя у лютому 2022 року, повністю перекресливши для нас значення слова «батьківщина»
Підступне вторгнення сусідньої держави зламало не лише життя українців, воно знищило і стереотип про «слабку стать»: до центрів комплектації пішли жінки, які просто не могли залишатися осторонь. «ТелеграфЪ» поспілкувався з Іриною Надєждою, яка стала до лав ЗСУ в перші дні повномасштабного вторгнення
«Місто невелике, але подобається». «Нормальну роботу не знайшли». «Дякуємо їм за гостинність та підтримку, вдячна кременчужанам, які нам допомагали».
«Господарі чудові: приготували нам постільну, посуд». «В телефоні цілий день треба моніторити, де дають сьогодні гуманітарку». «Наш дім тут, у Кременчуці». Так наші переселенці, нові кременчужани, говорять про Кременчук
До початку повномасштабного вторгнення 34-річний Яків Воскресенський з Києва працював тестувальником у фірмі Qlogic, захоплювався історичною реконструкцією та фехтуванням, полюбляв відпочити з друзями на природі… Але 24 лютого перевернуло все з ніг на голову. «ТелеграфЪ» дізнався, як звичайний парубок став волонтером і навчився творити справжні дива.
На момент початку повномасштабного вторгнення Тетяна працювала на круїзному лайнері разом зі своїм чоловіком. Вона багато подорожувала, вела сторінку в Instagram, вивчала графічний дизайн та ілюстрацію… Але 24 лютого змінило все. Свою історію дівчина розповіла кореспондентці «Кременчуцького Телеграфа»
Українські жінки, які залишили свої домівки, вимушено виїхали за кордон, щоб врятуватися від війни. Зараз вони будуть cвоє в нових умовах, досить часто без найближчих людей. Чоловіки призовного віку не можуть виїжджати з України. Тому жінки виїжджали самі, з дітьми чи батьками. Хтось зміг переконати рідних виїхати разом з ними за кордон, хтось ні. Чимало українських сімей стали вимушено розділеними