Блоги: І справа вже не в тому, чи підпишемо ми угоду про асоціацію, а про те, чи справді ми єдина нація (ФОТО)

Впевнена, що більшість людей нашої країни про Євромайдан дізналися з новин після так званої «кривавої суботи», коли підрозділ «Беркут» по-звірячому, інакше і не скажеш, побив мирних демонстрантів. Я не була винятком. Так, я слідкувала за подіями у Вільнюсі і подіями, які їм передували, коли уряд раптово вирішив змінити курс своєї політики, але на рівні людини, що цікавиться подіями в країні, але не дуже поглиблюється в політику.

Кажуть вранці 1 грудня країна прокинулася іншою. Цілком погоджуюсь, адже зараз справді вирішується доля нашої країни. І кожен її громадянин має спитати себе: хто я? чи я хочу залишитись байдужим? чи я хочу жити в такій країні, де за висловлювання своїх думок ти можеш отримати кийком по голові? де президент відверто сміється з екрану під час так званого «круглого столу», де стрічки новин нагадують зведення з поля бою, де мвс-ники та «Беркут» продовжують розганяти людей, не зважаючи на заяви про мирні перемовини та осуд всієї світової спільноти…

Після 1 грудня для мене було принциповим поїхати на Євромайдан і на власні очі подивитися на всі події «з середини». Майже всі, з ким я спілкувалась з цього приводу були цілком впевнені, що всі їдуть на Євромайдан за гроші. А дехто, дізнавшись, що ми туди їдемо, навіть бажав «на дорожку», щоб нам у Києві пробили голову, адже ми «продалися за палку ковбаси». А ще мені «подобається» позиція, на кшталт, я переживаю, але робити нічого не хочу, мо’ воно саме утрясеться…

У Київ ми поїхали вдвох з товаришем (більше однодумців не знайшлося) в п’ятницю ввечері (6 грудня), плануючи пробути там до неділі. Поїхали після роботи, це для тих, хто каже, що на Майдані стоять лише ті, хто не працює. Деякі кияни, з якими ми спілкувалися, приїздять туди так само після роботи, а люди з інших міст – на вихідні, або на кілька днів, перемінюючи одне одного. Поїхали ми за власні гроші!

На Майдан ми дісталися десь о пів на дванадцяту ночі. Чим ближче ми підходили до площі, тим більше зустрічали людей, пов’язаних жовто-блакитними стрічками. А ще запах диму – він усюди, адже по всьому Євромайдану стоять намети, коло яких діжки, в котрих палять дрова, щоб грітися. По всьому периметру майдан оточений барикадами, наприклад та, що коло КМДА, складена з колишньої ялинки. На мою думку, Йолка, що стоїть зараз набагато краща і оригінальніша, на ній прапори з написами міст та плакати. Усі стіни у наліпках типу «Янукович – підарешт», в написах і графіті.

Хоча все нагадує постапокаліптичний всесвіт, не можна не помітити, як все організовано. Наприклад, волонтери, що роздають бутерброди вдягнені в маски, перчатки. До речі, з їжею проблем немає, роздають чай, каву, канапки, пиріжки, печення, наступного дня бачили як у великому казані «козаки» варили гречану кашу. Нам, наприклад, без жодних вагань наповнювали термос. Скрізь є пакети для сміття, біотуалети, облаштовані збір та видача теплого одягу, їжі, медикаментів. Усю територію, а особливо барикади, обороняють загони самооборони, перевіряють, щоб на територію Євромайдану не проносили спиртне та не потрапляли так звані «тітушки».

Майже по приїзді ми дізналися, що наша вписка «накрилася», тому вирішили залишитися на всю ніч на Майдані. Вночі люди на площі зігріваються танцями в режимі «нон-стоп», зі сцени лунають заклики рухатися, щоб не змерзнути. Коли ми дісталися площі, на сцені «запалював» натовп огрядний дядечко, не знаю чи то музикант чи депутат, який не зупинився ні на хвилину аж до 7 ранку: плигав, танцював, рухався одним словом. Кожну годину після дванадцятої співають гімн, до 4 години ранку на сцені гарувала Руслана. Також співали відомі (і не дуже) виконавці, лунали українські пісні. Дехто грав у футбол, гріючись так. Багато хто сидить коло діжок. Ми також грілися коло такої діжки, допомагали носити дрова. Десь о третій пішли подивитись на барикади: тут відчувається напруга, цим людям не до танців, вони повністю згуртовані і готові до нападу, адже «беркут» полюбляє нападати саме в такий час. Повинна зізнатися, що під час оглядин барикад було лячно. Ніч минула за одну мить, за мірками Євромайдану – спокійно, адже не було провокацій і хвилювань, хоча зі сцени повідомили, що під ранок піймали трьох невідомих зі зброєю, їх передали міліції.

Спілкуючись з людьми питаємо, хто і для чого приїхав на Євромайдан. Всі власним коштом. Багато молоді. Багато підприємців. Один із волонтерів розповів, що він фермер з Одеси, який продав дві корови і з цими грошима приїхав сюди. Він же відвів нас вранці до Будинку профспілок. Туди можна потрапити лише за перепусткою, на другому поверсі там медпункт, на третьому – прес-центр, на четвертому – відпочивають люди. Пускаючи туди попереджають не фотографувати людей, що відпочивають, прохають поважати спокій одне одного. Відчуття, що ти в якому іншому всесвіті не минає.

Подрімавши кілька годин, вранці десь о 10 продовжуємо досліджувати Євромайдан. Один з найбільш цікавих моментів стався біля Адміністрації Президента. Протестувальники поставили перед загоном мвс-ників піаніно і співали їм українських народних пісень. Дуже дивно було чути гімн України на цьому тлі. Люди прохали фотографуватися з ними, ті не відмовляли, хоча прапори та шарфи із закликами до рук не брали, мабуть «не положено».

Нас стає вже четверо з нашого міста, що обнадіює. 7 грудня погода дещо погіршилася, постійно зривався вітер, йшов сніг, але людей це не лякало. Цілій день на Євромайдані виступали депутати Європарламенту, представники МЗС різних європейських країн. Натовп віддячував за різні теплі слова на адресу українців скандуванням «дякую» мовами промовців, лунало і мерсі, і грасіас, і дзенькую, і сенк ю. Лідер білоруської опозиції покидав сцену зі слізьми на очах, закликав не зупинятися і зачитав вірш про Україну, що характерно все говорив білоруською, але його зрозуміли. Виступ Михайла Саакашвілі був українською, натовп це оцінив (пане Азіров зауважте…).

Десь у цей час до нас підійшла жінка, що помітила наш напис «Кременчук» на прапорі і запросила нас до себе переночувати. Сказала, що на Євромайдані цілий день не стоїть, але допомагає як може. Потім у пані Аліни вдома за смачною вечерею за одним столом зібралися ми, хлопці зі Львова та дівчина з Херсону і вибачте за пафос, але хіба це не «Схід і Захід разом?». Дуже хотілося, щоб в той момент там опинилися всі ті, хто казав, що тут все за гроші…

8 грудня плануємо бути о 6 вже на Євромайдані, але прокидаємось лише о 8. Нарешті вирушаємо на Євромайдан. У половини людей у тролейбусі жовто-блакитні стрічки. На Євромайдан людей ще до 12 години, о котрій було заявлено початок Віче, нереально багато. Кажуть був мільйон, то мені здається, що набагато більше. Натовп заполонив не лише Майдан Незалежності, а й прилеглі до нього вулиці. Атмосфера нереальна! Марш мільйонів відбувся! Коли мільйонна юрба співає гімн країни – це я вам скажу щось неймовірне. Зі сцени лунало багато слів і що приємно не лише політиків, а й митців, громадських діячів тощо. Заяви типу «люстрація судів та правоохоронних органів» викликали такі бурхливі оклики і крики «Ганьба», що можна лише уявити наскільки людей змучила корупція і беззаконня у нашій державі.

Одразу після Віче зустрічаємо двох хлопів з нашого міста, всі радіємо, наче знаємо одне одного сто років. Хлопці кажуть, що в неділю приїхав великий «десант» наших земляків. Вибачте, ми вас шукали, але так і не знайшли, дуже вже було багато людей.

У натовпі багато іноземців, навіть помітили хлопця з прапором… Росії, на якому було написано «Я – за ЕС! Украинцы горжусь вами!».

Через певний час вирішили піти знову подивитися на заблоковані автобусами підступи до Адміністрації Президента. Автобуси охороняє міліція, при чому, якщо в них щось питаєш, реагує дуже брутально та різко. Люди вітаються, гукають «Слава Україні – героям слава!» Дідусь зі Львова фотографує нас собі на пам'ять, питає, звідки ми «такі файні» і запрошує на Львівський майдан.

Зустрічаємо журналістку з Варшави, яка напів російською-напів польською цікавиться нашою думкою, дивується, що «наші» всі погоджуються сказати кілька слів, висловлюють свою думку. А от прихильники партії регіонів, що стоять в Маріїнському парку, не хочуть розмовляти, і тільки до них звертаєшся, одразу ховають обличчя…

Виходимо до Маріїнського парку. Тут найцікавіше. По-перше стоїть кордон із молодих хлопців, солдатів строкової служби, потім залізний паркан, щоб не дай Боже, ніхто не втік. Ближче до сцени, з якої лунають пісні якоїсь радянської молодості якогось навіженого музиканта, стоїть «беркут». Ну, і звісно провладні протестувальники. Заявлено від тисячі до 15 тисяч, як на мене їх було не більше двохсот чоловік. Більшість з них – це хлопці в спортивному одязі і жінки років по 50-60, що завзято пританцьовують (холодно ж дуже). Склалося враження, що не всі там тверезі. Сором неймовірний, адже кажуть, що майже всі мітінгувальники з Кременчука, які поза очі визнають, що приїхали за 200 гривень. Справді помічаємо табличку «Кременчук». Зустрічаємо інших кременчужан, що теж обурені земляками. Багато хто жартує, наприклад кричать «йдіть до нас, хоч в туалет сходите». Якщо міліція помічає, що хтось намагається підійти до мітингувальників занадто близько, одразу відганяє…

Вражень залишилося багато і лише приємних. Енергія на Євромайдані неймовірно позитивна. Їдучи туди, хотілася дізнатися, чи так там все, як кажуть. Люди справді зневірилися у владі, вони обурені, але все це, навпаки, поєднало їх все більше. І справа вже не в тому, чи підпишемо ми угоду про асоціацію, а про те, чи справді ми єдина нація, яка не дозволить «банді» зруйнувати наше майбутнє. Події, що відбулися вночі 11 грудня, показують, що вони зупинятися не збираються, тож не повинні зупинятися і ми.

БАРИКАДИ

Бочка з дровами для обігріву

Готують гречну кашу

Біля адміністрації президента

Заклик до братів-білорусів

Зниклі та засуджені

Квіти на честь постраждалих 30 листопада

ЙОЛКА

МАРШ МІЛЬЙОНУ

ПОЧАТОК ВІЧЕ

Собаки теж протестують

Срочники охоче фотографуються з юрбою

Студентка після маршу мільйона

Схід теж тут

Україна понад усе

Цим фото я пишаюсь

За регіони