Скільки коштує місце у партійному списку

Років десять тому 'пацан' мав такі атрибути: два крайні 'відстовбурчені' пальці, шестисотий 'мерс', власний телеканал і банківський рахунок в офшорі. Нині ж серйозній людині майже непристойно не мати власної партії. А для будь-якого українського політика його власна партія стає водночас і одним з елементів 'джентльменського' набору, і своєрідною перепусткою на політичний олімп, і, навіть, засобом суттєво поповнити свій гаманець.

Утримувати власну партію – задоволення не з дешевих. Як стверджують обізнані люди, років 3-4 тому партія середньої руки із розряду аутсайдерів (їх, зазвичай, створювали для політичного куражу) обходилась її власнику у 50 тисяч 'зелених' на місяць. Зараз, на думку експертів, ця сума зросла у три-чотири рази. До речі, приблизну вартість партії підрахувати нескладно, взявши до уваги вартість виборів. Серед політтехнологів прийнято вважати: щоб завоювати один виборчий голос, доводиться витратити від п'яти до десяти доларів. Щоб партія змогла подолати тривідсотковий бар'єр і потрапити у парламент, їй треба завоювати симпатії близько 800 тисяч виборців. Помноживши це число на вартість одного голосу (в середньому сім доларів), отримаємо приблизну вартість партії: п'ять мільйонів шістсот тисяч доларів.
А те, що не всі партії зможуть подолати тривідсотковий бар'єр, зовсім не перешкода для існування так званих технічних партій. Бо, на думку багатьох політтехнологів, нині партія – це хороше вкладення капіталу. 'Сьогодні ви можете купити партію 'під ключ' (зареєстровану у Мін'юсті та з мінімальною мережею регіональних організацій), скажімо, за один мільйон доларів, а завтра, за відповідних обставин, її можна буде продати за десять мільйонів. Тобто, партії нині стали своєрідною політичною нерухомістю', – стверджує політолог Дмитро Видрін.
І, якщо з 'розкрученими' партіями все зрозуміло (на брак покупців вони не нарікатимуть), то здавалося б, навіщо купувати так звані політичні 'трупи'? Станом на 1 червня в Україні зареєстровано 127 політичних партій – і лише кілька десятків з них відомі українцям. Виявляється, сенс є. Бо, якщо, наприклад, якась політична структура розробила хороший бренд та вдалий рекламний слоган, де кілька разів фігурують такі звучні слова, як демократія, свобода, народність і т.д., – то обов'язково знайдуться охочі придбати собі таку організацію.
Між іншим, у Мін'юсті уже називають до десяти політструктур із модерновими назвами та 'супермодними' гаслами. Воно й зрозуміло: на носі вибори, а значить сезон 'косити бабки'.