“Допоможи другу, підпишись за Матицина!”

Співробітник “Приватної газети” привів до редакції власного приятеля. І, притримуючи його за рукав, розповів таку собі  історію – майже смішну, але все-таки невеселу. А діло було так.
Одного холодного зимового вечора  наш співробітник тільки-но вмостився повечеряти.  Сидить, роздумує – прийняти п’ять крапель, чи все-таки утриматись – нехай живе печінка!?  Дружина поруч - щось щебече над вухом. Телевізор виє. Діти гасають наввипередки з кошеням.  Коротше кажучи, благолєпіє  і суцільна  сімейна ідилія. Раптом дзвінок. Настирливий такий.  Дружина пішла відчиняти.
Через хвилину завела до кухні  сусіда. І не просто сусіда, а ще й старого товариша – в одному класі колись вчилися.  Наш колега вже налаштувався чарочку налити товаришу, але той  до чарочки жодного інтересу не проявив. “Потім, - каже – не до того, брате!”  І просить таким проникливим, жалісним голосом: “Слухай, допоможи другу! Підпишіться разом з дружиною за Матицина, ось тут.”
“Здоров був, а чого це я маю підписуватися за вашого Матицина? Хто він мені такий?!” – завівся господар квартири. “Та ти не психуй, ти  увійди в моє становище  – ну, роздали нам на роботі такі листки підписні. Сказали –  кожному по 20 підписів принести. Бери, де хочеш!  Ну, я до тебе прийшов. Ти ж мені товариш, сам розумієш – навіщо мені проблеми на роботі? І Ніна (ім’я змінене) нехай підпишеться, га? Хіба я винний, що Матицина на мери висувають?”
Далі в історії починаються білі плями. Хлопці якось не дуже хотіли розповідати, чи попідписувалися вони та  Ніна у тих листках?  Зате з’ясувалася інша, доволі цікава деталь – однокласник, який ходив з підписними листами по хатах, працює на “Фобосі”. А це підприємство прямо пов’язують з кременчуцьким підприємцем, а нині ще й кандидатом у мери паном Матициним.  Ось так.