Україна - НАТО. Штучна дискусія

У контексті заяви Ющенка про курс України на вступ до НАТО говорять про відсічення так званого східного вектора – зв’язків із Росією. Мовляв, це може стати причиною ще більшого протистояння у суспільстві ніж під час президентських виборів, адже Україна свого часу була серцем військово-промислового комплексу СРСР. Зокрема «Таймс» відзначає, що «вступ України в альянс на чолі з США означатиме, що значна частина військового комплексу колишнього Союзу та база Російського Чорноморського флоту у Криму опиняться в обіймах альянсу, який пошириться до південно-західних кордонів Росії». Одночасно Ющенко заявляв про намір приєднатися до НАТO, наголошуючи, що такий вибір Києва не скерований проти Росії, і назвав її стратегічним партнером України.
Президент Сполучених Штатів Джордж Буш  підтримав наміри України вступити до ЄС та НАТО за умови успішного проведення необхідних реформ. “Я нагадав Президентові Ющенку, що НАТО базується на певних досягнутих критеріях і двері НАТО відкриті. Президент та його уряд, народ України мають можливість обрати необхідні інститути демократичної держави. НАТО обіцяє свою допомогу у цьому і я обіцяю допомогу мого уряду,”- заявив Буш. Після зустрічі Віктора Ющенка з керівництвом НАТО генеральний секретар військово-політичного блоку Яап де Хооп Схеффер також заявив: “Альянс готовий усіляко підтримати Україну на обраному нею шляху демократії, і двері до НАТО для України відкриті”.
Серед позитивних наслідків членства на перше місце ставлять гарантії зовнішньої безпеки України, отримання гарантій ядерної безпеки. По-друге – це покращення інвестиційного клімату, зміна іміджу України, а також зміцнення демократичних норм, які підтримує НАТО, та стабілізація внутрішньої політики. До того ж «досвід центральноєвропейських сусідів України і країн Балтії свідчить, що вступ до НАТО є типовим етапом на шляху до членства в Європейському Союзі»,- така точка зору міністра закордонних справ України Бориса Тарасюка.
Разом з тим очевидно слід усвідомити, що членство у Північноалантичному альянсі означає збільшення ймовірності залучення збройних сил України до конфліктів поза межами держави. І все ж побутує думка, що це питання необхідно відкласти до того часу, доки українське суспільство переважною більшістю не підтримуватиме вступ до НАТО.

1949 року 12 країн по обидва боки Атлантики утворили Організацію Північноатлантичного договору (НАТО), яка була створена з метою протистояння можливому прагненню Радянського Союзу поширити свій вплив не лише на східноєвропейські країни, але й на інші системи континенту. Країни-засновниці НАТО зобов’язалися прийти на допомогу одна одній у разі військової агресії проти будь-якої із них. Сьогодні до альянсу входять 26 країн.
НАТО не має власних збройних сил. Більшість сил, наданих у розпорядження НАТО, весь час залишається під національним командуванням, окрім випадків, коли країни-члени НАТО відряджають ці сили для виконання конкретних завдань під проводом НАТО.
Чисельність бойових формувань НАТО, за винятком військ США, складає 1,4 мільйона військовослужбовців. У резерві знаходиться один мільйон солдатів та офіцерів. 55 тисяч із них беруть безпосередню участь у проведенні військових операцій.

“До плюсів членства в НАТО військові насамперед відносять престиж своєї професії і, звичайно, відповідну заробітну платню та соціальні гарантії. Загалом для країни – це стабільність у політиці. Але найголовніше – система колективної безпеки світового рівня.
До мінусів – можливе охолодження відносин з Росією та Білоруссю.
Керівництво української армії оптимістично дивиться на перспективу вступу до блоку та й, спостерігаючи за політичними настроями, схоже, ми наближаємося до членства у цьому військовому альянсі. Однак “окопні” війни відійшли у минуле. Наразі актуальні космічні військові технології. Це ставить вимоги до кожної із країн-союзниць. Отож, у разі вступу на нашу державу лягатиме економічне навантаження. Адже необхідно забезпечити переоснащення армії, провести соціальну адаптацію тих, хто потрапив під скорочення в ході реформації. І реформа, що передбачає оптимізацію системи управління, і перехід на контрактну основу, і власне скорочення чисельності війська можна вважати певним кроком на шляху вступу України до НАТО”.

“Входження до НАТО, як засіб європейського вибору України – помилкове. Головне зараз – створення європейських критеріїв, таких, як високий рівень освіти, охорони здоров’я, заробітної плати, тривалості життя. Розв’язавши ці проблеми, ми будемо спроможні вважати себе суверенною державою у вирішенні зовнішньополітичних питань. А поки що фахівці прогнозують припинення економічного зростання. Українська економіка приречена на застій, бо вона неконкурентоздатна і не носить інноваційного характеру. Подолання кризи, на жаль, відбуватиметься за рахунок рівня життя українців. Втім, реформа української армії є позитивним моментом.
Щодо НАТО, то дискусія навколо входження до цього блоку України – штучна і передчасна. Зараз це – відволікання від внутрішніх нагальних проблем. Під час 'помаранчевої революції' було проголошено безліч гасел. Тепер їх треба втілювати в життя, а на це не кожен здатен. Демократія – це насамперед – відповідальність.
Північно-атлантичний альянс прагне за рахунок України посилити вплив на Центральну Європу. Але приєднання до НАТО передбачає всенародний референдум. Українці не готові підтримати вступ до цього військового блоку”.