Юлія Тимошенко цілувала комуністів без маски!

Українські політологи називають Комуністичну партію України «партією помираючого електорату». Мітинг 7 листопада став підтвердженням цього досить жорсткого визначення. Минулої суботи кременчуцькі комуністи зійшлися на площу Перемоги на традиційні урочистості. Двадцять років тому колони йшли на площу двома могутніми потоками – вулицею Леніна та Жовтневою. Десять років тому на площі збиралося кілька тисяч обурених, готових вчепитися один у одного протестувальників. П’ять років тому тут сходилось триста-п’ятсот осіб. Нині прийшло менше сотні.

Перед старими втомленими людьми виступили такі ж сиві керманичі – товариш Коцарь та товариш Шапран. Оркестру не було. «Інтернаціоналів» та маршів також. Вожді містечкового пролетаріату обмежились щорічною промовою на тему «Хто винен цього разу?!!». За версією товариша Коцаря, цього року комунізм у Кременчуці не настав через ворогів народу: пана Медведовського – начальника «Кременчукміськводоканалу», який «травить простих людей неякісною водою» та пана Черниша – директора автоскладального заводу, який «незаслужено став Почесним громадянином Кременчука» (до речі, два роки тому, ред.). Наостанок товариш Коцарь поскаржився, що «тепер абсолютно нікому захистити права трудової людини у міській раді!!!»

Нагадаємо, товариш Коцарь – це той громадянин, який на виборах 2006 року за квотою Компартії пройшов до кременчуцької міської ради. І раптом із загадкових причин відмовився від депутатського мандату. Разом із ним відмовився від мандату товариш Гайтота. Відповідно, замість «товаришів», відданих справі Леніна, на їхні місця у міськраді сіли бізнесмен Порчирян та підполковник у відставці Гриценко, пов‘язаний із бізнесменом Матициним. У міськраді досить відверто теревенили, з яких причин вірні ленінці відмовились захищати інтереси пролетаріату. Товариш Коцарь обурено спростовував підлі плітки імперіалістів. І ось тепер скаржиться, що нікому захистити у міськраді пролетаріат.

До речі, пан Черниш, якого комуністи цього року призначили ворогом народу, два роки тому стояв разом із ними на трибуні «під Леніним». І навіть просторікував про свою готовність захищати трудовий український народ. Було це у той рік, коли в Україні народився мутант під кодовою назвою «дуже широка коаліція» – це коли комуністи та соціалісти браталися з Партією регіонів (яку і представляв пан Черниш). Політики називають такі дії «політичною доцільністю». Пролетаріат назвав це інакше. На жаль, такі слова некоректно друкувати у газеті. Частіше їх пишуть на парканах.

«Чмоки-чмоки»

Вранці 7 листопада, у колоні кременчуцьких комуністів була помічена бідно одягнута жінка, яка представилась Юлією Тимошенко. На підтвердження своєї автентичності вона продемонструвала характерну косу. Від імені прем’єра Тимошенко жінка роздавала поцілунки усім небайдужим до комуністичного руху кременчужанам. І робила це, не дотримуючись карантинного режиму – без захисної марлевої маски, хоча сама ж (або її двійник у Кабміні) оголосила в країні пандемію поросячого грипу!  
Жінка виявилась переодягненим чоловіком.

Погляд комуністки

Ми побачили цей погляд у натовпі і назвали його «пристрелочным». То був погляд снайпера, який визначає відстань до мішені та швидкість її руху. До речі, дивилась громадянка у той момент на вождів кременчуцького пролетаріату, які виступали на традиційному місці «під Леніним».

Останні бійці розбитих загонів.

«Мы уходим, уходим, уходим».

Цьогорічний мітинг скінчився дуже швидко. А коли площа зовсім спорожніла, до пам’ятника вождю підійшла маленька худа жінка у вицвілому бузковому плащі. Ледь видряпалась по слизьких високих східцях, витягла із торби три справжні, «покупні» гвоздики і віддала їх вождю. Чавунний вождь і оком не повів.